Від демократії до тоталітаризму всього кілька простих кроків. Дуже тонка межа, перетнути яку надзвичайно просто. Хочете прикладів? Їх в історії людства було скільки завгодно. От хоча б Росія ХХ століття. Після перевороту, внаслідок якого скинули царя, почалася ніби влада ніби народу – робітників і селян. Яка доволі швидко перетворилася на диктатуру (пролетаріату), а невдовзі на тоталітаризм.
Про ці тонкі матерії старої як світ демократії, а також про саму ідею громадянського суспільства розповіла 19 квітня 2018 року доктор наук Маріола Кушик-Битнєвска з Інституту філософії, Факультету філософії та соціології Університету Марії Кюрі-Склодовської у Любліні. Вона прочитала у Центрі польської культури та європейського діалогу в Івано-Франківську лекцію „Громадянське суспільство – утопія чи реальність? Про роль інтелігенції у побудові громадянського суспільства”. Під час лекції пані доктор намагалася поставити і дати відповідь на питання: чи може відкрите суспільство реалізовуватися без ризику впадання в крайності?
Спершу, трохи теорії. За словами пані Маріоли Кушик-Битнєвскої, концепція громадянського суспільства випливає з двох традицій: республіканської та ліберальної. Перша – це рання, випливаюча з грецької (афінської) демократії [Арістотель – koinonia politike, Цицерон – societas civilis]. Друга ідея, пізніша, пов’язана з сучасною філософською думкою, економічною, з ідеями лібералізму, що підкреслює свободу індивідів. Коли перша базується на твердженні цінностей громади, на цінності загального блага („громадська спільнота”), то друга – на індивідуальній участі у громаді, наголошує на індивідуалізмі та власних правах. Однак республіка може швидко перейти у тоталітарну систему (тиранію більшості), і ліберальне громадянство в його крайній реалізації перетворюється на анархію. Чи можна уникнути цього? Якщо так, як це зробити? Які умови повинні виконуватися для того, щоб громадянське суспільство функціонувало і не потрапляло в тоталітарні або анархічні „нахили”? Хто така людина як громадянин і які умови для виникнення громадянства? Яку роль відіграє/повинна відігравати інтелігенція (особливо інтелектуали) у формуванні громадянського становлення?
То все ж – утопія чи ні?
Адже те, що є свободою для суспільства, є несвободою для однієї людини, яка це суспільство творить, адже суспільство складається з окремих людей, які дуже різні. Певні правила, норми, прийнятні для суспільства, можуть бути абсолютно неприйнятними для окремих індивідуумів. Як бути із цим? Чи можливе взагалі таке ідеальне суспільство, де всіх все і всі влаштовують?
- Але тоді, каже пані доктор, у такої людини доволі своєрідне бачення свободи. Бо якщо та людина вважає, що лише вона має право на свободу, тільки його бачення свободи є єдино правильним, справжнім і прийнятним, то це означає, що така людина перебуває у конфлікті непорозуміння із суспільством. Бо свобода все ж має певні обмеження. Бо безмежна свобода стає вседозволеністю, а це шлях до анархії. І це обмеження – це свобода іншої людини. Не можна реалізувати своїх прав, бажань і прагнень за рахунок інших. Бо коли так діється, порушуємо чийсь простір. Кожен має право на свободу, на гідне життя. Кожен має право бути щасливим, могти реалізувати себе і, громадянське суспільство має ці бажання задовольняти так, щоби не доходило до якихось протистоянь, щоби не було так, що хтось реалізує своє право за рахунок інших. І тут маємо справу з тими утопічними суспільствами.
Звісно, було б добре. Якби люди могли створити таку суспільну систему, в якій всі були б здоровими, багатими, щасливими, усміхненими, мати відчуття свободи, але це свого роду утопія. Бо люди різні, не всіх задовольняє те саме, що й інших, одні більш працьовиті, інші ні, одні більш творчі, інші ні. І це нормально – кожен мусить мати своє місце. Не можна вважати когось гіршим за інших тільки тому, що він займається фізичною роботою, а не творчою. Кожен, хто виконує якусь роботу, мусить бути належно вшанований і оцінений. І знайти у тому порядку своє місце.
- Власне, в Утопії Платона читаємо, що справедлива країна – це країна, де кожен робить своє. Щоправда, у Платона також бачимо таке – і тут цікава думка Поппера – що це шлях до тоталітаризму. Чому? Бо для того, аби дійти до цього, мусять з’явитися мудрі філософи, як ми кажемо, „спеціалісти”, які скажуть нам, що для нас є добре. Ні! Ми мусимо робити це самі. Маємо не лише право на досконалість, але й право на те, аби бути недосконалим. Звісно, не можна говорити, що в суспільстві нема місця для когось, хто не в стані досягти певного статусу, певного взірцевого образу, моделі, які в даний час в тому суспільстві є важливими. Треба кожному дати шанс. Але й дати вибір. Бо ж є також люди, які не хочуть такого життя і прагнуть залишатися на маргінесах. Вони також мають на це право, але тільки в тому випадку, якщо не порушують певного порядку, якого інші люди прагнуть. – сказала д-р Маріола Кушик-Битнєвска.
- Я вірю, що можливо напрацювати певну модель такого суспільства, але воно ніколи не буде абсолютно досконалим. Наприклад, Юрґен Габермас, намагався сформулювати засади такого виду суспільної діяльності, і опрацював певну модель тієї діяльності, комунікації, що якби вдалося її втілити, то ми мали б ідеальне демократичне суспільство, яке прагне до взаєморозуміння: говорити правдиво, відверто, слушно відповідно до того певного порядку цінностей, прийнятого в цьому суспільстві. Це своєрідна ідеальна модель, якої ми прагнемо, і їх варто творити, але треба усвідомлювати, що власне вони є утопією. А від утопії до ідеології коротка дорога. Дуже легко трансформувати ідею і використати тих мрійників-революціонерів, перейнявши те, що вони починали, але цілковито з іншою метою і в інших інтересах, щоби свої власні справи вирішувати за рахунок інших. – підсумувала Пані Кушик-Битнєвска.
Після лекції пані доктор, місце доповідача зайняв д-р Анджей Єкатеринчук з Інституту Соціології УМКС. Пан Єкатеринчук ознайомив слухачів з інформацією про факультет філософії, пожартувавши, що бути філософом не означає бути безробітнім. За статистикою – жоден з їхніх випускників не залишився без роботи. Філософія – це не сидіння в бочці в задумів. Це інакший спосіб мислення. Це підтвердила і присутня на зустрічі випускниця факультету Анастасія Мельничук. Дівчина, яка народилася на Прикарпатті, поділилася враженнями від навчання і розповіла, чому саме вибрала філософію.
На завершення зустрічі із залу пролунало кілька питань, на які пані Маріола Кушик-Битнєвска відповіла, а бібліотека Центру отримала в подарунок книгу, видану в Любліні „Sociology in Lublin”.
Текст: Володимир Гарматюк
Фото: Володимир Гарматюк
