Чи може бути солодке гірким? Пекучим аж до болю. Фізичного? Ні, душевного.
Театральна трупа із Зеленої Ґури довели, що може.
Днями у рамках Порто Франко в Івано-Франківську показали виставу „Солодка” за мотивами „Солодкої Дарусі” Марії Матіос.
Вони навіть театром себе не називають. Кажуть, в житті займаються іншими фаховими справами, а грають при зеленоґурському осередкові культури, і театр для них лише захоплення. Пасія.
Ті, хто побував на виставі «Солодка», навряд чи погодяться з тим, що театр для них лише захоплення.
Темна зала поступово освітлюється. Світло вириває з чорної пустки Дарусю. Вона зривається з місця і біжить до глядачів по землі. Звичайна чорна земля. Не бутафорія. Вони привезли її із собою. Щоразу привозять кілька десятків кілограмів грунту і розсипають на сцені. Не просто так. Це єдина декорація. Актор, світло, земля. І ще дві тужливі мелодії, одна з яких – лемківська народна пісня „Ой верше мій, верше”.
Але повернімося до землі. Вона не просто елемент сценографії – здається, вона також персонаж. Німий, як і сама Даруся. Солодка. Але ні, не німий. Вона промовляє. Своїм запахом.
- Чому земля? В книжці її багато. Під час вистави земля має пахнути і так грати з глядачем. Актор має жити з тією землею, має її відчувати, глядач тим перейнятися, прожити це, власне через запах землі має відчувати те, що й актор. Нашим виставам притаманна дуже обмежена, скромна сценографія. Ми передовсім граємо емоціями актора. 100 літрів землі зазвичай возимо із собою, але тут ми знайшли землю в Станіславові (Івано-Франківську). Частину, яка вже грала у виставах попередніх, ми привезли із собою. І це творить добру фактуру для гри. Вже зіграні спектаклі так переходять в нові. Тепер матимемо землю з України, бо й книжка також з України. – каже театральний режисер пані Малґожата Пашкєр-Войчєшонек.
„Солодка” у виконанні театру із Зеленої Ґури – це моно вистава. Моновистава, як кажуть актори, це, напевно, одна з найважчих форм спектаклю. На одного актора лягає весь тягар вистави. Немає на кого покластися. Треба весь час тримати залу в напрузі, боротися зі своїми емоціями наодинці. Бути на сцені особистістю. Якщо так буде, глядач слухатиме такого актора, йтиме за ним. До монодрами треба дорости.
Власне, коли Малґожата Пашкєр-Войчєшонек прочитала книжку „Солодка Даруся” Марії Матіос в перекладі Анни Коженьовскєй-Бігун, довго не думала, кого взяти на роль Дарусі. Давно працювала в театрі з Мартою Погребни.
- Я не уявляю собі, аби могла зіграти виставу, яка б не подобалась мені. Я мала також захопитися книжкою. Найдовше ми працювали над сценарієм. Задавали собі багато питань, дзвонили одна одній навіть вночі. Вже, коли знали, що хочемо сказати, хто ми, з ким говоримо, що є для нас найважливіше, почали працювати над самою виставою. Важливо, аби глядач зрозумів, що ми хочемо сказати. Ми намагалися коротко викласти життя Дарусі, визначили собі найважливіші моменти, зосередилися на них. Історія тиснула на мене від початку. Ми підійшли до історії з точки зору жінки. Хотіли показати протистояння між нею і селом, людьми, як вони її сприймають, як вона їх, яка вона є. – каже актриса пані Малґожата Погребни.
Також актори не відійшли надто від історичного тла, на якому відбувається дія. Ми хотіли, аби кожен зміг знайти в собі, в тих, кого знає, у своїх спогадах, історіях своїх родин такі історії.
А діється все в часи совєцького терору. Даруся ще дитина, наївно виказує все, що хоче знати енкаведист, який видурює в неї інформацію і дарує солодку цукерку. Потім він вбиває її тата, а Даруся німіє біля ніг повішеної мами. Її уста замикаються, а люди називають її дурною. Солодкою.
- Передовсім це чудова історія, захоплююча. Захоплює мова, якою вона написана. Мені так цікаво було, чим вона закінчиться. Як поточиться історія Дарусі. В цій історії стільки сюжетів, що їх би вистачило на кілька вистав, монодрам, – говорить режисерка.
- „Солодка Даруся” стала вже консеквенцією попередніх публікацій. Я знайшла книжку Матіос „Нація” в Чернівцях. І пригадую, як їхала автобусом до роботи, мене просто захопила історія гуцулки, яка режисує свій власний похорон. Я вирішила, що такий геніальний текст мушу перекласти. Потім була „Даруся”. А восени має з’явитися третя книжка Марії Матіос.
Книжка написана чудовою мовою, пересипаною діалектами. Але настільки складно було їх зрозуміти, а тим більше перекласти, знайти відповідники. Спершу спинилася на підхалянській говірці. Згодом змушена була адаптовувати до більш зрозумілої мови. Консультувалася з Татранським музеєм гуралів (польських гуцулів), Марією Матіос, яка все дуже детально мені пояснювала, – пригадує перекладачка Анна Коженьовська-Бігун.
Врешті книжка з’явилася на Вроцлавському фестивалі „Angelus”. Переклад книги польською мовою, здійснений Анною Коженьовською-Бігун, серед п’яти інших книжок, відібраних з 54 претендентів, увійшов до фіналу премії Ангелус-2010 для літератур Східної та Центральної Європи, яку того року отримала Світлана Алексієвич. А сама вистава „Солодка” і її автори вже зібрали численні нагороди у Польщі. Моновистава „Солодка” 2017 року одержала Гран-прі польського фестивалю моновистав MOTYF, відзнаку на XII Фестивалі камерних театрів (Люблін, 2016), Першу премію і приз глядацьких симпатій на Турнірі одного актора „Сам на сцені” (Слупцьк, 2016), Другу премію на 9Національному фестивалі моновистав і камерних театрів „Bamberka 2017”, Першу премію на Згорських зустрічах камерних театрів.
А на виставу до Зеленої Ґури приїхала авторка Марія Матіос. То був найважчий спектакль для акторки і режисера.
- Інтерпретація Мартою Погребни образу Дарусі є бездоганною. Режисерка і акторка „крутять” весь всесвіт цієї драми навколо людини, особи, бо це в літературі, і в театрі, – найважливіші елементи. Важливо, що відбувається власне з людиною на тлі епохи. Для мене саме в моновиставі найважливіше – проникнення власне „під шкіру” героїні, що дуже добре демонструє Марта. Коли я була у Польщі на виставі, у залі на 200 глядачів не було жодного українця. Але варто було бачити сприйняття спектаклю. І бачити чергу за польською книжкою Солодка Даруся. Отже, глядачеві вистачило людської драми в такій – монологічній – інтерпретації. І я вважаю, що чим більше інсценізованих інтерпретацій твору – тим він стає об’ємнішим, іноді навіть я, як автор, ловлю себе на думці, що актор побачив і прочитав те, чому я, можливо, на надавала аж такого значення. Я рада, що польська театральна Даруся здобуває все нові і нові нагороди в Польщі. Отже, це актуально для нинішнього польського глядача, а для мене – безперечно, приємно. – сказала Марія Матіос.
Текст: Володимир Гарматюк
Фото: Володимир Гарматюк
