Він знайшов її на стриху свого помешкання в Ополі. Серед листів, старих фотографій і документів. У скрині, яка приїхала з батьками зі Львова, який вони змушені були покинути, бо почалася війна. Вони більше ніколи не повернулися до Львова. Тепер він сам намагається побачити ті місця, звідки походила його родина. Або ті, де вони біли колись щасливі, які назавжди змінили свій вигляд, своїх власників, опинилися по інший бік кордону.
Він – Анджей Скібнєвскі, польський інженер, який розповідає історію своєї родини у доволі своєрідний спосіб. Він видав книжку, яка цілковито складена з листів, писаних різними людьми до його матері. Листи, які розповідають історію тих людей, того часу, тих місць. Мурнау, Шталаг, Італія, Лондон, Сан Бенедетто дель Тронто, Комач, Станіславів. Називається книжка „Рубінова брошка. Львівська історія, описана листами”.
Вона – ну власне… Вона – це рубінова брошка. Прикраса, яку його дідусь подарував його бабусі. Вона колись сяяла рубінами, всіяна була рубінами. Тепер же від колишньої її краси залишилося мало. Майже всі камені розлетілися по людях. Не знайти ні каменів, ні людей. Залишилося всього п’ять. Так, скалічена, вона й зберігається сьогодні, як найбільша реліквія його родини. Реліквія, яка врятувала колись ту родину від загибелі. Так розповіла Анджеєві Скібнєвскому його мама.
- Маленьким хлопчиком я запитав маму, якою є історія тієї брошки, чому вона така покалічена, чому бракує на ній рубінів, що сталося з її красою. Мама розповіла мені, що то були важкі голодні воєнні роки. І дідусів подарунок, коли бабуся вже овдовіла, врятував їх від голоду, хвороби, можна сказати, від смерті. Бабуся час від часу видобувала один із камінчиків і продавала. Тоді вона могла купити їжу, ліки, одяг і так наша родина змогла вижити. Пізніше читачі пропонували мені від реставрувати цю брошку, доповнити її каменями. Але мені видається, що така, калічена, вона має набагато більшу цінність і набагато глибший зміст. Я знаю, що це історія моєї родини, знаю, яка саме історія. А через книжку і виставку фотографій цю історію дізнаються інші люди по всьому світу, куди ця виставка приїздить, – розповідає пан Анджей Скібнєвскі.
Звісно, багато про книжку розповідати не варто, оскільки набагато краще її прочитати. На презентації у Центрі польської культури та європейського діалогу в Івано-Франківську Анджей Скібнєвскі передав частину накладу книжки бібліотеці Центру. Тож тепер ті, хто є читачем бібліотеки, можуть скористатися з нагоди. А ті, хто ще не став читачем, має над чим замислитися.
Історія, описана в листах „Рубінової брошки”, розповідає про долі такі типові для багатьох тих, хто змушений був виїхати зі своїх будинків, своїх міст – початок війни і багаторазові переходи Львова з рук одних армій до інших, табори полонених, заслання на Сибір, бої на Близькому сході, в Єгипті, Італії, переселення до Західної Польщі і еміграція до Канади, Австралії та США.
Листи у книжці та документи доповнюють фотографії. Родинні фотографії, які дивним чином ожили у фотовиставці. А дав їм це виставкове життя італійський майстер фотографії Марко Полліні. Дізнавшись про ідею Анджея Скібнєвського, створити на основі книжки фотовиставку, фотограф взявся за складну справу – відреставрувати старі фотографії так, аби їх можна було роздрукувати на величезному форматі – близько метра довжиною. Над деякими знімками Марко Полліні проводив до кількох тижнів. А кожен готовий файл „важив”понад сто мегабайтів. Однак, це дало потрібний результат. Фотографії в чудовій якості можна побачити на великому форматі. Віддруковано відреставровані знімки на спеціальному папері для професіоналів від Фуджі-Фільм. Так званий „перламутровий папір”.
На фотографіях знайшлося місце для Станіславівської землі. Один із авторів листів до матері Анджея Скібнєвського – інженер нафтовидобування і директор нафтових свердловин в Станіславівському воєводстві – Стефан Енгель.
Окрім фотовиставки книжку „Рубінова брошка” можна також „побачити” у формі спектаклю. Фільм з цього спектаклю також продемонстрували в ЦПКіЄД під час презентації виставки. Вперше спектакль поставили в Опольській філармонії ім. Юзефа Ельснера. Називається спектакль „З кресової скриньки – Львів”. У виставі зіграли актори Театру ляльки та акторства ім. Яна Кохановського з Ополя – Анджей Мікоша, Барбара Лях, Богдна Зеліньскі та учні і студенти Музичної школи ім. Фредерика Шопена в Ополі. Вони, каже організаторка виставки і режисерка вистави Кристина Ростоцка, яка є й головою Товариства Полонія-Креси в Ополі, працювали над виставою на ентузіазмі, посвятивши себе, шиючи, або добуваючи собі костюми. Вистава не коштувала жодної копійки – так люди загорілися нею. І це, вважає Кристина Ростоцка, є чи не найкращим свідченням зв’язку поколінь.
- На землях Опольщини проживає багато людей, чиї предки виїхали з Львівщини чи Станіславівщини. Дехто пам’ятає це, дехто ні. Не завжди вдома говорилося про ті часи – для багатьох це був дуже болючий досвід, тож люди воліли не згадувати про ті часи. Однак є молоді люди, які цікавляться історією своїх родин і самі їздять, шукають, дізнаються, – говорить Кристина Ростоцка.
Після Івано-Франківська виставка на основі книжки „Рубінова брошка. Львівська історія, описана в листах” переїде до Львова. Таким чином, вважає Анджей Скібнєвскі, рубінова брошка дещо символічно повернеться додому. Туди, де була подарована.
Це данина пам’яті тим людям, тим рокам, які, як і камінчики з прикраси, колись зникли, залишивши по собі порожні місця. Тепер ці місця треба наповнити пам’яттю і шаною.
Текст: Володимир Гарматюк
Фото: Ольга Галюк, Роман Кулик
