Місто, якого немає на мапах. Місто, яке зникло зі своїх вулиць. Навіть вулиці того міста вже зникли. Одні змінилисися до невпізнаваності. Інші все ще проглядають крізь нові будинки – каменицями їх назвати язик не повертається – бетонно-скляні висотки холодні і незатишні своєю неоковирністюк увіпхалися поміж давніх будинків зі ще впізнаваними обрисами ліплених херувимів, птахів, атлантів, пообдовбуваних і просвердлених під рекламні вивіски кричущі своєю неприродністю.

Те, давнє, залишилося у спогадах людей, які раніше тут жили, однак змушені були виїхати зі своїми родинами, або й без них. Вони розселилися по різних куточках Польщі. Їх довелося шукати, їх довелося переконувати, як тепер модно казати, розкручувати на розмову. На розмову про те давнє місто. І таких розмов зрештою вдалося записати аж на кільканаццять десятків годин. Щоби потім скласти з них 30-хвилинний фільм „Там був мені рай. Розповідь про давній Станиславів”.

12 листопада в Центрі польської культури та європейського діалогу в Івано-Франківську Ярослав Краснодембскі, Ґабріела Мрущак і Еуґеніуш Сало презентували свою документальну стрічку, яка вже здобула нагороди у Польщі.

- Ідея з’явилася десь у 2015 році, під час прем’єри фільму „Костел на Гірці”, яка відбулася теж 12 листопада. Назва фільму „Там був для мене рай” відсилає нас до вірша Адама Міцкевича „Чи знаєш ти цей край”. Я почув ці слова, коли писав інтерв’ю з Тадеушем Сємкем. Він з родиною жив у Станиславові на вул. Шопена, 7. І саме в його словах почулося то твердження „Там був для мене рай”. Цей рай все ще існує в їхній пам’яті і передається наступним поколінням, – говорить Ярослав Краснодембскі, автор сценарію і режисер фільму, докторант історичних наук Університету Міколая Коперніка в Торуні.

Спогади людей, які взяли участь у фільмі, каже автор, з точки зору дослідження історії міста є безцінними. Крім того, вони мають величезні архіви – документи, фотографії. Декого дуже важко було вмовити на розмову. Наприклад, тривалі переговори велися із сином колишнього президента міста Станиславова Вацлава Хованьца, Адамом Єжи Хованьцем. Також багато розповів Тадеуш Ольшанський, чию книжку про Станиславів уже презентували в Івано-Франківську в українському перекладі Наталії Ткачик.

Зала ЦПКіЄД була заповнена вщерть. Крісла довелося доставляти, але і того було замало. Глядачі спершу мали нагоду переглянути фільм, а після того поспілкувалися із творчою його групою.

- Найкращим, що може зробити людина, є сіяння зерна. Бо з зерна родиться хліб. Я дуже вдячна цим молодим людям, що вони взялися сіяти зерна, і бажаю їм, щоби вони спекли з нього справжній станиславівський хліб, – говорить вчителька польської мови в школі №3 Мажена Чєхомска.

Те, яким глядачі побачили фільм, багато в чому залежало від його монтажери Ґабріели Мрущак. Вона каже, ідея, яку приніс Ярослав, і те, що врешті вийшло, це дві цілком протилежні картини. Раніше в Станиславові (Івано-Франківську) Ґабріела не була, тож Ярослав влаштував для неї екскурсію. Тепер, каже вона, Станиславів став для неї містом, яке вже існує на мапі як конкретне місце. Познайомилася з його людьми, його вулицями, кам’яницями, тротуарами, історією окремих місць.

- Перша версія ідеї, яку запропонував мені Ярослав, була дуже поважна, переповнена пафосом і надмірним патріотизмом, – згадує монтажерка фільму Ґабріела Мрущак. - Довелося переконати, що такий фільм буде надто нудним. Тому було внесено до нього трохи гумору, трохи сучасного колориту. В цьому фільмі багато кадрів не вдалося використати. Гарних моментів. Але треба було зберегти певну рівновагу між тим веселим і тим поважним. Ми дискутували над цим.

І фільм оцінили. Він отримав уже дві нагороди в Польщі. Під час Фестивалю еміграційних фільмів Еміґра. А також на фестивалі „Долі поляків” отримав 3 місце у категорії документальний історичний фільм.

- Найважливішим у цьому фільмі для мене були зустрічі з людьми. Наприклад, зустріч з паном Єжи Хованьцем у Кракові. Особа, якій вже 96 років, має в очах такий запал, стільки радості, стільки позитиву, що заразила мене робити наступні інтерв’ю. Бо іноді, їдучи до наступного міста, замислювався – чи потрібно це робити, чи варто продовжувати. І цим фільмом ми хочемо передати мешканцям Станиславова (Івано-Франківська), аби вони пишалися своїм містом, як пишаються ним ті станіславів’яни, що живуть за його межами, – сказав оператор „Кур’єра Галіційського” Еуґеніуш Сало.

Дивлячись на свій фільм, його автори кажуть, що багато чого б тепер змінили в ньому. Єдине, чого змінити неможливо, це неповторний клімат цього міста. А ще з відзнятого матеріалу є ідея зробити кілька статей до газети і, можливо, згодом видати їх у книжці. Ну і Ярослав Краснодембскі вже має задум нового фільму про одного з героїв фільму „Там був для мене рай”, правда, про кого саме, ще не говорить.

Текст: Володимир Гарматюк

Фото: Володимир Гарматюк, Леон Тищенко

Партнери

Співпраця

Медіапартнери

Партнери

Співпраця

Медіапартнери

Fundacją Wolność i Demokracja
Senat Rzeczypospolitej Polskiej nad Polonią

Проект співфінансований в рамках допомоги полонії та полякам за кордоном Сенатом Республіки Польща за посередництвом Фонду „Свобода та Демократія”.

Up