Зустріч маршалка Юзефа Пілсудського і отамана Симона Петлюри у Станіславові (серпень 1920 р.)

100 років тому Польща підписала угоду з Українською Народною Республікою. Документом встановлювалися кордони між країнами, а його доповненням була конвенція щодо спільного протистояння загрозі з боку Червоної Армії. Для маршалка це був один із фундаментів його плану розбудови нового ладу в Центральній Європі.

У квітні 1920 року фронт польсько-більшовицької війни, яка тривала вже понад рік, закріпився на лінії рік Березини і Двіни. Поляки могли насолоджуватися відносним спокоєм, але усвідомлювали, що над ними згущуються чорні хмари, і в наступні місяці все має вирішитися так чи інакше. В ті важкі дні більшовицька загроза зблизила українців і поляків, які ще нещодавно протистояли у боротьбі за Львів.

Молода українська держава, яка отримала незалежність внаслідок розпаду російської імперії під час I світової війни, зіштовхнулася з багатьма проблемами. Впродовж двох років тривав процес об’єднання різних державних утворень, які врешті створили Українську Народну Республіку. В країні панувала анархія. Частину країни окупували війська Антона Денікіна, „білого” російського генерала. Серйозні позиції почали займати більшовики, які боротьбу з Денікіним розглядали як привід для агресії на Україну. Не останню роль в загальному хаосі відігравав і Нестор Махно, який на південному сході країни створив свою власну анархічну державу – ворожу і більшовикам, і „білим”, і Директорії.

Головнокомандувач Юзеф Пілсудський і отаман Симон Петлюра у потязі на вокзалі у Вінниці

Угода з українським колегою

Угода з Україною була для Пілсудського елементом будови нового, повоєнного ладу в Центральній Європі, який опирався на федеративну концепцію. Маршалок мав намір відбудувати Річ Посполиту в її ягеллонській версії – як єдиний союз Польщі, Великого князівства Литовського і України, а, можливо, і Білорусі.

На роль виконавця української частини свого плану Пілсудський вибрав Симона Петлюру, голову Директорії Української Народної Республіки, який мав повноту влади в УНР після того, як попереднього разу був скомпроментований втратою Києва через напад більшовиків.

- У його житті є численні аналогії з життям Пілсудського. Перша – Петлюра перебував в Українській революційній партії, як і Пілсудський, у національному крилі. Вони обидва починали як журналісти, – говорить проф. Адам Доброньський у програмі із циклу „Аудіо-путівник з новітньої історії – Україна”.

Київська експедиція

24 квітня до угоди було додано військову конвенцію про спільну боротьбу проти більшовиків.

- Умова була підписана в останні години до початку наступу. Війська були підготовлені. Видані накази. Тоді як польсько-української військової угоди не було. Я дуже добре пам’ятаю ніч у Варшавському замку, коли ми узгодили текст конвенції. Ми підписали його лише вранці, безпосередньо перед відходом військ, – згадував Вацлав Єнджеєвіч, тодішній штабний офіцер.

Наступ з-за Збруча здійснювали польські сили, підтримувані військами, під командуванням Петлюри. Сили союзників легко перемогли війська 12-ї та 14-ї більшовицьких армій. 3 травня перший польський відділ в’їхав до Києва... захопленим трамваєм.

Генерал Антоній Лістовський (перший зліва) під час розмови з отаманом Симоном Петлюрою (другий зліва)

Марні сподівання

Поляки та українці недовго насолоджуватися своїми успіхами. Коли більшовики поконали армії „білих” генералів, головною їх метою стало несення полум’я революції на Захід, як пізніше Михайло Тухачевський писав у своєму наказі: „по трупі білої Польщі”. Першим етапом цього загарбання було перекидання 1-ї кінної армії Сємьона Будьонного на Захід. Першою мішенню Конармії був Київ, з якого Петлюрі довелося відступити на початку червня 1920 року.

Після втрати Києва Пілсудський усвідомив не лише військову загрозу з боку Конармії. Хід експансії послабив ентузіазм Маршалка щодо створення державотворчих планів в Україні. Замість очікуваного населення України вже втомилося від воєн, які шість років терзали ці землі. Свіжими були також спогади про недавній конфлікт із поляками щодо Львова.

- Для багатьох українців прихід армії Пілсудського був поверненням „панів”, – оцінювавпроф. Влодзімеж Менджецький, який в ефірі Анджея Сови із циклу „На історичній вокаді” виступив обвинувачувачем Петлюри.

„Вибачте мені...”

Незважаючи на невдачу Київської операції, армія Петлюри воювала пліч-о-пліч із польською армією під час Варшавської битви. Хоча підсилений битвою над Німаном успіх був величезним, Польща не могла собі дозволити затяжного конфлікту з більшовицькою Росією – ворог мав необмежений людський потенціал, а військові видатки пожирали більше половини бюджету відродженої країни. Сам Пілсудський також втомився захищати свою федеральну концепцію. Все це сприяло результатам мирних переговорів у Ризі. У них взяли участь представники Польщі з одного боку, і більшовицької Росії та маріонеткової Української Соціалістичної Народної Республіки – з другої. На Уряд УНР і його інтереси ніхто не зважав. Це відкинуло українські державні прагнення на 80 років.

Петлюра три роки залишався в політичній еміграції в Польщі, пізніше поїхав на Захід. Його війська були інтерновані в Польщі. 15 травня 1921 року Юзеф Пілсудський відвідав українців. Він сказав тоді: „Вибачте, панове, мені дуже шкода, цього не мало статися”.

Джерело: Польське радіо
Переклад з польської: Володимир Гарматюк