Фото: Данута Стефанко
У міській бібліотеці в Івано-Франківську у рамках святкувань Дня міста відкрито виставку та презентацію альбому листівок про Гуцульщину та сусідні місцевості у першій половині XX століття зі збірок Петра Корпанюка.
Автор походить з роду майстрів гуцульського народного мистецтва Корпанюків-Шкрібляків та є відомим колекціонером поштових листівок, які збирає вже понад чверть століття.
„В Україні збереглося дуже мало старих листівок, пов’язаних з цією темою”, – сказав Петро Корпанюк Новому Ґаліційському Кур’єру. „Найбільше їх у Польщі. Я неодноразово бував там на аукціонах, зустрів філокартистів, ознайомився з їх багатими колекціями та діяльністю”.
Петро Корпанюк організовує виїзні виставки та сформував альбом-каталог під назвою „Мій рідний край”, який випустив Видавничий дім Адеф-Україна і в десяти розділах містить 684 репродукцій аверсів архівних листівок.
Це краєвиди Східних Карпат, пейзажі міст і містечок, а також сіл і присілків. Особливістю є розкладні панорами Космача та Болехова. На листівках представлено сімейне та суспільне життя гуцулів, їх заняття та матеріальну культуру, народне мистецтво. Є також святкові листівки. Орієнтування та пошук полегшують індекси прізвищ та географічних назв. Публікація видана українською мовою, деколи під листівками вказуються польські описи, адже майже всі вони були в оригіналі польськомовними або двомовними – польською та українською.
Василь Корпанюк, доцент Прикарпатського національного університету ім. Василя Стефаника в Івано-Франківську та відомий різьбяр, який також написав вступ до альбому свого земляка з гуцульського села Яворів біля Косова, зазначив, що ця колекція старих листівок дозволяє заглибитись в минуле, розкрити таємниці регіону з часів прадідів, придивитися до змін, які відбулися протягом років. Окремо відзначив дуже виразні портрети гуцулів, які на думку Василя Корпанюка можна б було увіковічити на полотнах митців чи у фільмах.
Фото: Данута Стефанко
Передусім експоновано дві листівки з портретом Марії Кречунєк, званої Чукутихою з Верхнього Ясенова над Черемошем. Вони були виконані у 30-ті роки XX століття фотографом Миколою Сеньковським. Один з цих знімків під назвою „Стара гуцулка з люлькою” був представлений на міжнародній виставці в Парижі та отримав першу нагороду, у міжвоєнний період мандрував Польщею та Україною у формі листівки, є майже у всіх виданнях про Гуцульщину. Це була співаюча опікунка гуцульської спадщини, пам’ять про яку збереглася у кількох поколінь земляків. Перекази говорять, що вона вбиралася у найгарніші народні вбрання та могла протягом трьох днів гуцульського весілля виконувати обрядові пісні, при цьому не повторюючись. Серед мешканців в околицях Верховини (д. Жаб’є) до сьогодні вживається поговірка: „Що ти розспівалася як Чукутиха?”.
Під деякими ілюстраціями я зауважив прізвище А. Жаровського, видавця листівок у Делятині (містечко біля підніжжя Карпат), про якого на жаль не згадано у розміщеному в альбомі короткому інформаторі про фотографів, художників та видавців. Я подзвонив до мого знайомого – Олександра Жарівського, відомого філателіста зі Львова.
„Так, це мій тато, Олександр Жаровський” – почув я. „Перед Другою світовою війною він мав український кооператив „Говерла” в Делятині. Успішно конкурував з поляками та євреями, займався також видавничою діяльністю. У той час Делятин був відомим бальнеологічним санаторієм, де з огляду на проблеми з дихальними шляхами зосереджувалися відпочивальники з цілої Польщі. Саме для відвідувачів цих теренів мій тато за порадою свого брата Теодора Жаровського, який був власником книгарні в Станіславові, видав серію листівок з пейзажами довколишніх місцевостей: 10 фотографій Делятина, 22 – Яремче, 5 – Ямни, 7 – Микуличина та 6 листівок з гуцульськими типами. Всі згадані листівки знайшлися в комплекті, який видрукувано в кольорі сепії. З огляду на те, що перший тираж цього комплекту 50 поштових листівок був швидко проданий, другий подібний комплект було видрукувано, але вже в сірому кольорі. На жаль мій тато не сказав мені ані слова про свою діяльність у повоєнний період. Перші „визволителі” з-за Збруча „визволили” його з кооперативу і аж до його смерті в 1962 році у моїй присутності він не розмовляв з мамою про політичні справи. Тоді були такі часи. А в 1974 році в Одесі мені вдалося, цілком випадково, купити у колекціонерів кількадесят довоєнних листівок з пейзажами Гуцульщини. Яким було моє здивування, коли серед цих скарбів я знайшов кілька листівок з оригінальним написом: „Тир. „Говерла” А. Жаровський, у Делятині” з відповідною порядковою нумерацією від 1 до 50. З того часу на різних аукціонах і колекціонерських ярмарках я почав шукати листівки, які видавав мій тато. Оригінальних 49 тем мені вдалося отримати на різні способи, а одну листівку маю у формі ксерокопії. Це така „історія з географією”.
Фото: Данута Стефанко
Якби не пандемія коронавірусу, то на відкриття виставки та промоцію альбому старих листівок з колекції Петра Корпанюка могла б приїхати Наталія Тарковська – авторка книги про лічницю доктора Аполінарія Тарнавського у Косові, яка колекціонує старі поштові листівки з Косова та найближчих околиць. В альбомі є багато листівок із зображенням цієї лічниці.
„Старі листівки є багатим джерелом знань про минуле” – написала Новому Ґаліційському Кур’єру Наталія Тарковска. „Аверс ознайомлює нас з архітектурою, пейзажем, інфраструктурою чи мешканцями захопленими у кадрі фотографа. На аверсі ми бачимо те, чим хоче похвалитися дана громада, те, що вважає візитівкою своєї місцевості та регіону. Це візерунки створені для туристичних потреб, але незважаючи на це становлять цінне джерело знань, бо сьогодні часто представлені об’єкти вже не існують, змінилися краєвиди, люди відійшли, змінився їх стиль вбрання. Натомість реверс є несподіванкою для колекціонерів. Вичитуємо там інформацію про видавця, фотографа та місце видання. Деякі колекціонери віддають перевагу листівкам без обігу, тобто тим, які ніколи не були надіслані. Інші ж рішуче воліють листівки з обігу. Такі листівки розповідають нам цікаві історії про адресантів та адресатів. Вони містять приємні спогади, любовні зізнання чи описи щоденних справ. Якщо нас цікавить конкретне місце, як, наприклад Косів, то завдяки таким листівкам можна дізнатися, хто бував у цьому санаторії та як згадував свій побут. У моїй колекції знаходяться листівки, які надсилали відомі професори, актори, літератори чи державні службовці, або адресовані їм”.
Я помітив численні дрібні надписи на аверсі листівок різними мовами. Олександр Жарівський пояснив, що згідно з давніми поштовими приписами тільки так можна було обмінятися кількома реченнями. Там можна прочитати любовні побажання, враження з гірських мандрівок, або розповіді про тогочасні події. На листівці з фотографією водоспаду Гук у Косові якийсь хлопець запитує чи приймають до гімназії у віці 13 років та який там вступний екзамен. Інший неідентифікований адресант з 1906 року хвилювався, бо його родичка захворіла на кір. Дізнаємося також, що у лічниці Аполінарія Тарнавського в Косові поправляли здоров’я поляки та українці.
Фото: Данута Стефанко
Попри те, що альбом укладено на краєзнавчому рівні та скеровано передусім до українського читача, а також на відсутність польських джерел, там можна знайти багато цікавих свідоцтв присутності поляків на цих землях. На старих листівках можна побачити як виглядали костели в Рожнятові на Бойківщині та в Обертині коло Коломиї, які були зруйновані за радянських часів. Цікаві є також дві листівки-цеглинки. Під одним знімком читаємо: „Школярі біля будови польської захоронки в Заболотові, Станіславівське воєводство. Польське населення на Східних Кресах бореться з величезним старанням про збереження своєї польськості. З цією метою будує костели, захоронки, допомагають навіть школярі. Допоможімо!”. І номер рахунку. Ця листівка походить з друкарні св. Войцеха у Познані. На другій листівці-цеглинці, виданій тиражем Товариства друзів Гуцульщини, розміщено фотографію під назвою „Гуцульські ґазди” та зазначено, що „дохід з продажі цієї листівки призначений для Кола допомоги гуцульським дітям”.
У колекції листівок Петра Корпанюка містяться також репродукції картин польських художників, шанувальників Гуцульщини.
Кароль Коссак, який походить зі Львова, малював акварелі з гуцулами на конях.
Северин Обст, автор портретів гуцулів, народився в гуцульському селі Нижній Березів біля Косова. Навчався в Академії мистецтв у Відні, де познайомився з Артуром Ґроттґером. Після повернення до Галіції жив у Жаб’є та Яремче, де зайнявся портретним малярством та дослідженням гуцульського народного мистецтва. Пізніше переїхав на постійно до Львова та заснував майстерню. Похований на Личаківському кладовищі.
Оригінал картини Казімєжа Сіхульського, який є на листівці під назвою „Пастир овець”, знаходиться в Національному музеї в Любліні.
За листівкою „З ярмарку в Коломиї” приховується постать Валеріана Криціньського, польського художника та кераміка, який виконував також декорацію давньої цезарської ложі у Львівській опері.
Багато цікавіших речей приховують старі листівки.
Текст: Костянтин Чавага / Новий Ґаліційський Кур’єр
З польської переклала: Данута Стефанко
Фото: Данута Стефанко
