Перші нафтові свердловини в Галіції, поштівка 1881 р. (Фото: polradio.pl)
Коли чуєш імена поляків Ігнація Лукашевича та Яна Зеха, на думку приходить винайдена ними гасова лампа. Ще один поляк Вітольд Зґленіцький відкрив великі родовища нафти поблизу Каспійського моря. Водночас Ігнацій Мосціцький був не лише президентом Польщі до Другої світової війни, а ще й хіміком, який займався азотними добривами. Досягнення згаданих поляків мали величезний вплив на цивілізацію – бо так народилася нафтова промисловість.
Упродовж тисячоліть люди мали справу з нафтою в тих місцях, де вона сама виходила на поверхню землі, з її надр. Тоді її називали скельною або земляною олією. Однак те, що вона є надзвичайно цінним джерелом енергії, було відкрито лише в 1852 році. Молодий поляк, магістр фармакології Ігнацій Лукашевич, придбав у єврейського купця Абрахама Шрайнера кілька пляшок скельної олії, а потім вмовив свого колегу Яна Зеха разом з ним поекспериментувати. У львівській аптеці „Під Золотою Зіркою”, де вони працювали, чоловіки спорудили дистилятор, здатний витримати тиск розігрітої нафти. Далі Лукашевич почав додавати до гарячої мазі різні речовини. Врешті, після змішування скельної олії із сірчаною кислотою та розчином соди, вона почала розкладатися на фракції. На самій горі був легкозаймистий бензин, потім йшли гас, олії та мазут. Решта шарів речовини мали щораз інші властивості, а на самому дні дистилятора осів асфальт.
Нові хімічні сполуки, виділені в процесі рафінування нафти, змінили світ. Але поки це сталося, шляхи обох фармацевтів розійшлися. Зех багато бурчав, а Лукашевич мав бізнесову жилку. Серед фракцій нафти найбільше зацікавив його гас, але тодішні лампи не були пристосовані до температури й швидкості його горіння. Усвідомлюючи, що для нового продукту треба створити ринок збуту, фармацевт замовив у знайомого бляхаря Анджея Братковського створення ідеальної гасової лампи. З’явилася вона у 1853 році і через кілька успішних десятиліть була витіснена з ринку електричною лампочкою. А от технологія рафінування нафти виявилася безсмертною.
Саме завдяки нафті фармацевт розбагатів, будуючи нові рафінерії в Галіції. Лукашевич ще до Джона Д. Рокфеллера зрозумів, що справжні гроші заробляє не той, хто видобуває сировину, а фірма, яка її переробляє і продає. Поляк зміг захопити європейський ринок і в 1874 році рафінерії, які йому належали, переробляли щороку понад 21 тисячу тонн нафти. У той самий час конструктори двигунів внутрішнього згорання Ніколаус Август Отто і Карл Бенц відкрили, що найкращим пальним є рафінований за методом Лукашевича бензин. І це спричинило шалений попит на нього.
Нафтовий басейн у м. Борислав (Фото: lwow.info)
У цей тренд чудово вписався ще один поляк, Вітольд Зґленіцький, який у 1891 році осів у Баку. Тамтешні нафтові поля були у власності фірми братів Нобелів, для якої польський геолог виявився цінним співробітником. Окрім того, що він чудово знаходив нові поклади, він ще й спроєктував пристрій для вимірювання кривизни свердловин. Завдяки цьому пристрою суттєво поменшало неконтрольованих вибухів та пожеж під час нових бурінь.
Однак найбільше Зґленіцького цікавило те, як видобувати нафту з дна Каспійського моря. Тож з 1896 року він узявся за вдосконалення проєкту платформи для буріння свердловин у морському дні. Втілити проєкт у 1904 році не дала стрімко прогресуюча хвороба Зґленіцького, цукровий діабет. По смерті винахідника його розробками зацікавилися американські нафтовики. Сьогодні морські бурові платформи видобувають близько третини всієї світової нафти.
Не менш активно нафтова промисловість використовує технологію, автором якої був Ігнацій Мосціцький. Коли вчений, що мав славу великого винахідника (він запатентував 40 новаторських технологій), перебрався зі Швейцарії до Львова, з ним зв’язався Інститут наукових та технічних досліджень „Метан”. Галіційська нафтова промисловість боролася із розв’язанням проблеми забруднення покладів нафти соляними розчинами. Щороку тисячі тонн забрудненої, непридатної для перероблювання нафти, виливали до рік. Ознайомившись із проблемою, дорогою додому Мосціцький знайшов рішення. Технологія полягала на тому, щоби під тиском випарювати нафту струменем розігрітого вихлопного газу чи гарячого повітря, а потім скраплювати окремі фракції. Перша технологічна лінія за проєктом Мосціцького з’явилася у 1921 році на нафтопереробному заводі у Єдлічах. Нею відразу ж зацікавилися американські інвестори, і патент Мосціцького невдовзі потрапив до США. Про це сьогодні мало хто пам’ятає. Як і про винахідника бурових платформ та про факт, що найбільшим досягненням фармацевтів з аптеки „Під Золотою Зіркою” була зовсім не гасова лампа.
Текст: Анджей Краєвський,
польський історик, публіцист, популяризатор науки
