Костел Св. Юзефа, світлина з міжвоєнного періоду (Фото: stanislawow.net)

На межі ХІХ і ХХ ст. місто Станіславів динамічно розвивалось. Зростаюче населення все менше поміщалося в існуючих межах. Багато працюючих у місті осіб шукало дешевшого житла в передмістях і ближніх селах. До прикладу, протягом 30 років (1880-1910) населення Княгинина-Села збільшилось у шестеро, а Княгинина-Колонії – майже у восьмеро. У 1911 році в Княгинині, який хоч і був приміським районом, все ж вважався селом (хоч і найбільшим в Галіції), проживало аж 18 тисяч осіб. І це тоді, як в Станіславові проживало 30 тисяч людей.

Особливо зростала римо-католицька частина населення, що станом на 1910 рік становило понад половину населення Книгинина-Колонії.

3 уст старших людей чи краєзнавців ще можна почути старі назви районів міста: Колонія, Гірка, Майзлі, Опришівці. Довший час Станіславів був оточений поясом поселень, які іменувались Княгининами. На півночі, від перетину сьогоднішніх вулиць Василіянок та Галицької до Бистриці, знаходилось Княгинин-Село. На сході, в районі вулиць Вовчинецької та Миру – Княгинин-Гірка, на південному сході, від вулиць Бандери та Марійки Підгірянки до потоку Рудки – Княгинин-Колонія. Частину Колонії за залізницею називали Майзлі, була вона заселена переважно працівниками залізничної станції Станіславова. До міста названі поселення не належали.

У Галичині, напередодні Першої світової війни, за кількістю населення за Львовом йшли Перемишль, Коломия, Дрогобич, Тернопіль і лише після них Станіславів. Місто і всі Княгинини, що давно підступили до його меж, природно тяжіли до злиття. Приміські гміни були включені до Станіславова 17 листопада 1924 року, внаслідок чого утворився „Великий Станіславів”.

Внутрішнє оздоблення костелу Св. Юзефа, 1935 р. (Фото: NAC, сигнатура №3/1/0/9/5890)

Костел Св. Юзефа у Станіславові з’явився значно раніше, ніж парафія. До того, як його збудували, у Княгинині-Колонії вже була громадська дерев’яна каплиця, відомості про яку можна було знайти лише в Schematismus leopoliensis за 1911 рік. За ініціативою М. Водзіцького, керівника місцевої школи, 18 червня 1905 року було створено комітет спорудження костелу, який очолив тодішній настоятель і станіславівський декан отець-прелат Юзеф Пяскєвич.

До комітету також увійшли Горошкевич, Марковський, Зайдлер і Матеуш Лєліва-Пілецький, відомий у Станіславові громадський та католицький діяч, який зайнявся пошуком землі для спорудження костелу. Землю купили в Енґельфейда і Верта за зниженою ціною, з огляду на високу мету цього починання.

13 травня 1910 року під час засідання комітету було затверджено проєкт будівництва костелу, автором якого став інженер Феліціян Баян. Цікаво, що ще того ж таки місяця було отримано дозвіл на будівництво, яким опікувався проєктант. Наступного року почалися будівельні роботи, які припинилися у квітні 1913 року, коли костел було майже завершено.

Перша світова війна (1914-1918), а згодом польсько-українська (1918-1919) та польсько-більшовицька (1920) війни зупинили будівництво. Його відновили лише у 1921 році з ініціативи о. Юзефа Куммера. Тоді було зведено вежі і почато внутрішні роботи. Державні органи влади виділили на це 25 мільйонів марок субвенції.

Костел Св. Юзефа, світлина з радянського періоду (Фото зі збірки автора)

Громада Княгинина звернулася до архієпископа Болеслава Твардовського з проханням про створення парафії, яка з’явилася у 1926 році. Вона була частиною станіславівського деканату, і до неї належали, крім передмістя Станіславова, села Хриплин, Черніїв, Микитинці, Опришівці, Підлужжя та Угорники. Керувати парафією доручили Згромадженню Отців Місіонерів Салетинів.

Що цікаво, на терені парафії у с. Хриплин, починаючи з 1934 року, готувались до будівництва костелу. Так, у 1934 році закуплено землю, завезено камінь і гравій. Збереглася згадка за 1937 рік, що над подальшою долею „костелику в Хриплині, який у майбутньому має стати не тільки бастіоном католицької віри, але й польської державності” заопікувався Комітет будівництва польських костелів на Східних Кресах при Товаристві народної школи в Станіславові.

Першим адміністратором парафії Св. Юзефа був о. Саломон Шалбеттер (1873-1934). Саме він ініціював створення таких парафіяльних груп як Спільнота Живого Розарію, Братство Поклоніння Найсвятішому Таїнству, хор „Лютня” та ясла для дітей працюючих батьків. У 1938 році парафію очолив о. Тадеуш Птак, який розширив діяльність парафіяльних груп. Він завершив спорудження плебанії, де вони змогли збиратися. Плебанією почали користуватися на початку вересня 1939 року.

Костел освятили у 1924 році, а чин Св. Юзефа пов’язував його з дерев’яним костелом, який існував у XVIII столітті на тисменицькому передмісті. Художнє оздоблення внутрішньої частини виконав станіславівський художник Еміліян Дубрава. До закупівлі дзвонів зокрема долучився о. Саломон Шальбеттер. У „Кур’єрі Станіславівському” за 9 жовтня 1935 року у статті „Ходімо на Майзлі” з’явилася інформація про купівлю органу у фірмі Станіслава Куровського в Пьотркові. Писали, що „красою він завдячує не багатству барокових ліній, а своєю простотою”. Фелікс Нововєйський за участі членів Музичного товариства ім. Станіслава Монюшки в Станіславові зіграв органний речиталь у костелі Св. Юзефа. Власне, за кошти, зібрані під час заходу, було куплено інструмент.

Сучасний вигляд костелу, тепер Дім молитви Церкви християн віри євангельської (Фото: wikipedia.org)

Під час Другої світової війни настоятель парафії о. Тадеуш Птак займався патріотичною роботою і порятунком та переховуванням єврейських сімей. 6 січня 1945 року його арештовано. Він просидів 7 місяців у в’язниці, після чого за порадою архієпископа Євгеніуша Базяка у квітні 1946 року виїхав до центральної Польщі. Саме тоді останні священники покинули парафію. Частина майна разом з органом потрапила до монастиря Салетинів у Дембовці біля Ясла.

Після Другої світової війни костел Св. Юзефа перетворили на склад. З часом було знищено дах, а частково і купол вежі. У 1989 році святиню передали п’ятдесятникам, які відремонтували його. Тоді до Івано-Франківська приїхала група віруючої молоді з Волинської області, щоб допомагати у відновлювальних роботах. Серед членів тієї групи був і теперішній єпископ Української Церкви Християн Віри Євангельської Юрій Веремій. У грудні 1989 року у приміщенні колишнього римо-католицького костелу Св. Юзефа було проведене перше відкрите богослужіння цього напряму протестантизму.

Текст: Петро Гаврилишин
З польської переклав: Володимир Гарматюк