Костел єзуїтів у Станіславові (Фото: polona.pl, пошт. cиг. 9464)

Другий етап перебування отців-єзуїтів у Станіславові розпочався через 100 років після ліквідації ордену. Єзуїти заповзялися повернутися до міста та почати цілком новий напрямок діяльності – народні місії. У 1883 році сюди прибули двоє монахів, які спершу почали працювати при вірменському костелі. Тоді власного храму вони не мали, тож для богослужінь, за згодою настоятеля, використовували вірменський костел.

У 1887 році єзуїти купили шмат землі для спорудження резиденції й дому для місіонерів, а через чотири роки заклали наріжний камінь під спорудження костелу на честь Св. Станіслава Косткі за проєктом Станіслава Кшижановського із Кракова. Споруда в необароковому стилі була завершена в 1895 році, а 6 жовтня того ж року її посвячено і встановлено в ній образ Святого. Єзуїтський костел був багато оздоблений, а мешканці Станіславова швидко вподобали собі нову святиню.

У 1895 році розпочалося спорудження костелу та монастиря на вулиці Заболотівській, яку пізніше названо іменем Пьотра Скарги, 4. Викупивши 0,5 га землі під їх спорудження, єзуїти обгородили територію кам’яним підмурівком. Довкола монастиря був плодовий сад, у якому працювали брати. Двоповерховий будинок монастиря, з’єднаний з костелом зі сторони апсиди, будували одночасно з костелом. Цей будинок мав бляшаний дах, всередині було 18 приміщень, 13 з яких були пристосовані для проживання. Також там була бібліотека, кухня, їдальня та два доволі великі склади.

Серед спонсорів часто згадують Валерію Майковську, яка пожертвувала срібну чашу й фігурку Найсвятішого Серця Ісусового. Також згадують польських робітників із Саксонії, які подарували 14 теракотових стацій Хресної дороги. Зі свого боку сілезька фірма „Ріґера” забезпечила орган, вітражі привезли із Чехії, а головний вівтар із образом Cв. Станіслава Косткі, створений майстром Станіславом Дидкою, перевезли зі старого єзуїтського монастиря. Фрески за проєктом Яна Генрика Росена малював Юзеф Смучак.

Костел єзуїтів у Станіславові. Будинок на передньому плані не існує (Фото: polona.pl, пошт. cиг. 9462)

Ці фрески зіткнулися з хвилею критики в тодішній пресі, навіть більше – викликали скандал. Місцева газета „Кур’єр Станіславовскі” написала: „Фрески несерйозні, тож не варто говорити про художню цінність дорого оплаченої роботи”. Вони були невеликого розміру, їх сприймали як аматорство. Чи то Росен помилився з масштабом, чи була то помилка художника – в усякому разі шкода й тих фресок, бо їх було замальовано, коли костел у 1998 році віддали православним.

Костел єзуїтів був збудований на великому перехресті вулиць. Вулиця 3 Травня, яка тягнулася майже від центру міста (сьогодні Грушевського), доходила до костелу єзуїтів і до перетину вулиць Пьотра Скарги (сьогодні Василіянок), Грюнвальдської й Романовського (нині Гаркуші). Вулиця Пьотра Скарги провадила звідти на північ, на тій вулиці був монастир та жіноча українська ґімназія сестер василіянок. Вулиця Грюнвальдська провадила до залізничного вокзалу, на її лівому боці були споруди Дирекції залізниць та Воєводського управління. Вулиця Романовського відходила на схід до вулиці Кілінського і далі Домбровського, утворюючи разом із прилеглими Висоцького, Коперника, Кілінського, Ґроттґера, Асника житловий масив із великою кількістю вілл і садів, відділених від Майзлів вулицею Залізничною та паралельними з нею залізничними коліями. Вулиця Грюнвальдська отримала свою назву в 1910 році, коли відзначалося 500-ліття переможної битви під Грюнвальдом.

Із газети „Кур’єр Станіславівський” нам відомо, що 29 вересня 1912 року на костелі єзуїтів урочисто відкрито пам’ятну дошку до 300-річчя від смерті Пьотра Скарги – відомого єзуїта в історії Польщі, який зробив значний внесок у підписання Брестської церковної унії 1596 року, що утворила теперішню УГКЦ. Пізніше таблицю було знято невідомими особами. Що цікаво, наприкінці травня 2016 року розбиту таблицю віднайдено на купі сміття на межі села Микитинці та Івано-Франківська. Її нібито знайшли під час копання фундаменту під будівництво хати.

У міжвоєнний період брати займали сім кімнат, а решту перелаштовано під канцелярію та інші потреби організації Союзу польських патріотів. Монахи провадили доволі жваву євангелістську діяльність. Мали намір збудувати нові приміщення на вулиці Пьотра Скарги для багатьох католицьких організацій. Однак, не встигли здійснити задуманого.

Костел єзуїтів у Станіславові (Фото: polona.pl, пошт. cиг. 9463)

Восени 1944 року в Станіславові почав функціонувати Польський репатріантський уряд. Репатріантську карту отримували особи, які декларували приналежність до польського, вірменського чи єврейського народу. Біля монастиря єзуїтів був уже згаданий сад, якого сьогодні немає. У тому саду, що розташовувався неподалік вокзалу, збиралися польські репатріанти перед виїздом.

Монахи-єзуїти перебували в Станіславові до 3 серпня 1946 року. В 1945 їх залишилося лише п’ятеро. Настоятелем тоді був Ігнацій Валевський, син Юзефа, який народився 1893 року. Монахи виїхали до Польщі, забравши частину майна костелу. Його передали до Кракова й Чеховіц-Дзєдзіц.

Комуністи закрили костел. Знищено вівтар (зруб вівтаря зберігся до 1995 року) й амвон. У самому костелі відкрили Клуб профспілок, а в резиденції – обласний архів. Від органу залишився масивний дерев’яний корпус, оздоблений касетонами та розетками. Ще до 2005 року на ньому можна було побачити герб єзуїтів ІHS і перші літери слів: (A)d (M) aiorem (D)ei (G)loriam – „Для більшої слави Божої”.

У 1998 році на прохання івано-франківського єпископа УПЦ КП Іоасафа за рішенням голови Івано-Франківської ОДА Михайла Вишиванюка сакральну споруду передано у власність Івано-Франківської єпархії Української православної церкви Київського патріархату (нині Православної церкви України). У 1999 році єзуїтський костел став її катедрою. Адміністрація дієцезії переїхала до колишньої монашої резиденції. Цікаво, що православній церкві передали й вірменський костел. Тож у цьому прекрасному бароковому інтер’єрі сталися численні зміни.

Кафедральний собор Святої Тройці в Івано-Франківську, cучасний вигляд (Фото: Данута Стефанко)

У катедральному соборі почалися ремонтні та консерваційні роботи. Василь Чопик із колективом асистентів створили розписи на стінах, встановили дворівневий, різьблений та позолочений іконостас.

Колишня святиня отців-єзуїтів сьогодні є катедральним собором Святої Трійці. Це православний собор, катедра Івано-Франківської та Галицької єпархії ПЦУ. При соборі діють хори – єпископський (мішаний) – дириґент Михайло Замрозевич і клірикальний (чоловічий) – дириґент Марія Юзюк. У катедрі працює видавництво релігійної літератури.

Зовнішній вигляд необарокового костелу та монастиря майже не змінився. У 2018 році в місті вибухнув скандал. Не маючи відповідних дозволів і не провівши консультацій із консерваторами, було вирішено відремонтувати фасад храму. На щастя, завдяки місцевим активістам роботи вдалося зупинити. Після отримання згоди на реставрацію пам’ятки архітектури, роботи відновлено у 2020 році.

За час діяльності єзуїтів у нашому місті не тільки посилилося духовне життя Станіславова, але й збудовано прекрасний костел із монастирем, про що ми мусимо пам’ятати та дбати про нашу спадщину.

Текст: Петро Гаврилишин
З польської переклав: Володимир Гарматюк

Партнери

Співпраця

Медіапартнери

Kancelaria Prezesa Rady Ministrów

Проєкт підтримує Канцелярія голови Ради міністрів Республіки Польща в рамках конкурсу полонія та поляки за кордоном 2021

Fundacją Wolność i Demokracja

Проєкт „Професійні медіа в Україні 2021-2022” реалізує Фонд „Свобода та демократія”


Матеріал містить лише погляди автора/ів і не може бути прирівняний до офіційної позиції Канцелярії голови Ради міністрів Республіки Польща

Up