Костел Христа Царя, cучасний вигляд (Фото: Данута Стефанко)
Сьогодні ми хотіли б ближче познайомити Вас з історією костелу Христа Царя Всесвіту, римо-католицької парафії в Івано-Франківську, яка належить до Львівської архідієцезії, Івано-Франківського деканату.
Розташування святині у північно-східній частині міста позаду залізничної станції свідчить, що будували її в першу чергу для працівників залізниці та їхніх родин. На зламі XIX та XX століть персонал станіславівського залізничного вузла налічував близько 1750 осіб, а в Дирекції залізниць працювало 180 осіб, що разом із сім’ями становило майже 6-8-тисячну громаду, переважно польської національності й римо-католицького віросповідання. У 1931 році воєводський уряд у Станіславові оцінював чисельність польських мешканців передмістя Гірка у майже 10 тисяч осіб.
У 1925 році Коло архітекторів у Львові за погодженням комітету будівництва костелу в Станіславові оголосило конкурс на проєкт. Були визначені дві нагороди в сумі 1400 і 800 злотих, а також можливість здійснення двох покупок по 350 злотих. Конкурс організував інженер Леон Кузьміньський, віцепрезидент місцевої дирекції ПДЗ (Польських державних залізниць). Першу нагороду отримав Станіслав Треля, ІІ – Ірена Обміньська й Ервін Вєчорек, а покупками відзначили Казимира Степана і Збіґнєва Жепацького. У 1926 році Владислав Адам’як представив громадськості модель костелу, виготовлену за проєктом Трелі.
Костел Христа Царя, 1938 р. (Фото: NAC nr 3/131/0/-/167)
Очолюваний Антонієм Фіріхом комітет почав збирати пожертви. Першу допомогу надало Міністерство залізничних колій завдяки старанням президента станіславівської дирекції інженера Стефана Віктора. 20 жовтня 1925 року після освячення місця під забудову почали копати рови для фундаментів. За роботами наглядав будівельник Ян Павловіч під керівництвом інженера Станіслава Трелі та інженера Влодзімєжа Дзєконьського. Кошти на це жертвували переважно мешканці Гірки, у більшості залізничники. 13 жовтня 1929 року архієпископ Болеслав Твардовський заклав наріжний камінь у пресбітерій костелу.
За підрахунками на спорудження храму потрібно було 583 312 злотих. До кінця 1929 року спорудження завершили на половину, витративши 151 864 злотих і використавши 380 тисяч цеглин. У 1930 році будівельний комітет звернувся до Міністерства релігійних конфесій та публічної освіти (МРКіПО) з проханням про субвенцію: „Оскільки тутешні люди страшенно потребують і вимагають цього храму заради захисту від національного виродження, а особливо з причин того, що комітет, обтяжений зобов’язаннями, в умовах загальної фінансової кризи потрапив у скрутне становище, маємо за честь просити високе Міністерство про порятунок і суттєву субвенцію, аби не перекреслити зробленого досі, але щоби якнайкраще справу для користі Речі Посполитої на Кресах вирвати з трясовини обтяжливих боргів і прискорити заради добра Церкви та найяснішої Речі Посполитої”.
Також зверталося увагу на те, що через відсутність костелу частина поляків ходить до церкви. Цей останній аргумент особливо підкреслено в листі воєводського уряду в Станіславові до того ж МРКіПО: „Робітничий люд, яким є переважно працівники залізниці… через значну віддаль до парафіяльного костелу змушені вчащати на богослужіння до греко-католицької церкви, що несе загрозу національного звиродніння та українізації... Тож заради збереження польського населення, яке опинилося під загрозою головно через те, що не усвідомлює денаціоналізації, а єдиним інструментом для підтримання польськості на Кресах є церква, надання допомоги комітетові у вигляді запропонованої субсидії воєводський уряд вважає за необхідне”.
Костел Христа Царя як склад, 1960-ті роки, перша публікація (Джерело: Державний архів Івано-Франківської області)
Невідомо, чи мали ці старання комітету успіх. 1 січня 1931 року комітет оприлюднив відозву про збір коштів на будівництво, у якій вміщено вигляд костелу за проєктом Трелі та фотографію чинного стану робіт.
У 1936 році храм монументальних розмірів було вже вибудувано до рівня вінця стін, а центральна частина вже була накрита куполом. У 1938 році будівельний комітет опинився у скрутному фінансовому становищі та кількаразово звертався до львівської курії з проханням про допомогу. До початку Другої світової війни будівництво загалом завершено, хоч не встигли потинькувати стіни, спорудити дзвіницю та виконати численних деталей, ретельно спроєктованих Станіславом Трелею. Однак вдалося зібрати багату внутрішню оздобу. Та попри те, що зусилля, вкладені в будівництво, увінчалися успіхом, при костелі не вдалося створити парафії.
Отець Владислав Шетеля, виїжджаючи зі Станіславова навесні 1946 року, змушений був покинути на місці 8 дерев’яних вівтарів, пересувний амвон, 4 висячі бронзові електричні люстри (павуки), 2 дзвони з червоної латуні і 35 лавок. Інше майно: 3 образи, 3 фігури [святих], 3 дерев’яні розп’яття, монстранції, 5 латунних позолочених чаш, 3 такі ж циборії, релікварій, 2 вівтарні камені, фісгармонію, балдахін, 16 латунних свічників, літургійне вбрання було евакуйовано. Отець Шетеля перевіз ці речі до Добжехова Стрижовського повіту (Підкарпатське воєводство) і залишив у домі своєї сестри. Лише літургійний посуд передав на зберігання до місцевого костелу. Решту – принаймні якусь частину – літургійного приладдя впродовж наступних років було поділено між довколишніми костелами.
Рішення №146 Виконавчого комітету обласної ради (Джерело: Державний архів Івано-Франківської області)
У 1946 році костел зачинено, і аж до 1954 року його не використовували. На прохання директора Станіславського облкниготоргу в 1954 році його було передано під книжковий склад, а в 1957 році під склад Станіславської облторгбази Головодягу. В 1964 році виконавчий комітет обласної ради рішенням №146 передав приміщення костелу Івано-Франківському філіалу Львівської політехніки для перебудови під спортивний комплекс. Проєкт передбачав розширення приміщення, поділ на відділи, спорудження всередині басейну, глядацької зали на 1100 місць, сцени із залаштунками, спортивної зали зі службовими приміщеннями, лекційних аудиторій на 600 місць. Йшлося про цілковите знищення релігійного характеру споруди. Як пише про це о. Казімєж Галімурка (настоятель парафії в 1989-2010 рр.): „На це було закладено відповідні кошти, але завдяки Божому провидінню сталося так, що цей проєкт ніколи не було втілено, а разом з тим і акту вандалізму. Костел аж до 1989 року залишався складом”.
Навесні 1989 його повернули римо-католицькій громаді й 24 червня він був освячений о. Яном Ольшанським у присутності 30 священників. Утворену при костелі парафію прийняв згаданий вже о. Казімєж Галімурка, який впродовж кількох років відремонтував святиню і подбав про її оздоблення та наповнення. У 1993 році костел отримав два необарокові бічні вівтарі з костелу Боніфратів у Кракові. У 1993-1998 роках за пресбітерієм костелу було споруджено Парафіяльний польський дім за проєктом Володимира Качмара, профінансований Товариством „Спільнота польська”, організацією „Renovabis” та підприємцями з Рибніка, яких запросив до співпраці Юзеф Сливка, директор місцевого Осередку спорту та відпочинку.
Внутрішнє оздоблення костелу Христа Царя, cучасний вигляд (Фото: Данута Стефанко)
У середині 1990 року було відновлено і помальовано внутрішній простір костелу, а в 1998 році потиньковано стіни, наступного 1999 року виготовлено необароковий головний вівтар за проєктом Сергія Юрченка.
За підтримки поляків у костелі створено каплицю пам’яті, присвячену жертвам нацизму – місцевій польській інтелігенції, знищеній нацистами в 1941 році у Чорному лісі поблизу Станіславова. Також тут є привезена з Польщі копія образу Матері Божої Ченстоховської. 10 грудня 2000 року архиєпископ Мар’ян Яворський освятив відновлений орган, який 7 роками раніше привезено з Голландії.
Сьогодні це єдиний римо-католицький храм у місті, оскільки колегіату, яку націоналізувала радянська влада, не повернено вірянам і нині вона служить світським цілям.
Текст: Петро Гаврилишин
З польської переклав: Володимир Гарматюк
