Львівський вірменський собор Успіння Пресвятої Богородиці (Фото: Христина Федорович)

Казімєж Філіп’як (1910-1992) – польський католицький священник вірменського обряду, генеральний вікарій примаса Польщі для вірян цього обряду. Польські вірмени, які після 1945 року розпорошилися по всьому світі, досі пам’ятають видатного священника і відданого вірменсько-католицького душпастиря, отця прелата Казімєжа Філіп’яка.

Мало хто знає, що він не був вірменином, хоча був священником вірменського обряду. Народився 3 липня 1910 року в Тимбарку Тарновської дієцезії в римо-католицькій родині. Син поштового службовця Томаша і Вікторії, з дому Сендзік. Закінчив початкову школу в Тимбарку, в 1924-1932 роках навчався у IV Державній гімназії ім. Яна Длуґоша у Львові. У травні 1932 року склав вступні іспити з класичної філософії у Львівському університеті.

По неділях за порадою свого приятеля, вірменина, почав відвідувати вірменський собор у Львові. Під впливом проповідей архієпископа Юзефа Теодоровича 1933 року обрав шлях священничого покликання, перейшовши у вірменський обряд. З 1933 року вивчав теологію у Львівському університеті, а також у Перемиській духовній семінарії, отримуючи ступінь магістра теології. Свячення прийняв у Перемишлі 26 червня 1938 року з рук перемиського латинського єпископа Францішка Барди.

Тут варто було б сказати кілька слів про католицьку церкву вірменського обряду. Вірменсько-католицька церква – одна зі східних католицьких церков, поширена на теренах Вірменії та у вірменському середовищі, зокрема в Аргентині, Канаді, Франції, Лівані, Сирії, Туреччині, США та Польщі. 2015 року вона нараховувала 737 тисяч вірян. Структура католицької церкви вірменського обряду регулюється Кодексом канонів Східних Церков.

Вірменський костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії у Станіславові, австрійська поштівка поч. XX ст. (Фото з колекції автора)

Християнство прийшло у стародавню Вірменію в другій половині І століття. Першими вчителями Вірменії були святі апостоли Варфоломій і Юда Тадеуш. Християнізація регіону, попри початкові переслідування, відбулася доволі швидко і 301 року (дата загальноприйнята: останні дослідження свідчать про те, що це могло відбутися 314 року) Ґжеґож Просвітитель охрестив короля Тірідатеса ІІІ (вірм. Трдат) з династії Арсацидів (вірм. Аршакуні), який першим запровадив християнство як державну релігію. Святий Ґжеґож Просвітитель заклав Вірменську церкву і заснував резиденцію єпископа (пізніше патріаршу) в Ечміадзіні. Прийняття християнства мало величезний вплив на давню вірменську культуру, яка вступила у фазу інтенсивного розвитку. 406 року Месроп Машток створив вірменський алфавіт. Для вірменських місіонерів і вірян Біблія і твори Отців Церкви були перекладені з грецької та арамейської мов.

Перше об’єднання Вірменської апостольської церкви з Римом тривало з 1195 по 1375 рік. Під впливом світської влади та тісних зв’язків Кілікійського царства із Заходом вірменська церква була об’єднана з Римом. Однак, унія не поширилася за межі Кілікії і припинила своє існування з падінням Кілікійського королівства в 1375 році.

1439 року на Флорентійському соборі унію було поновлено, але вона охопила лише відносно невелику кількість вірмен. 1630 року єпископ Львівської єпархії Вірменської апостольської церкви Микола Торосович публічно прийняв католицьку віру в костелі кармелітів у Львові, а потім повторив це 1635 року перед Папою Урбаном VIII, таким чином відновивши єдність з Римом і створивши зародок Вірменської католицької церкви.

Отець прелат Казімєж Філіп’як як головний вікарій вірменського обряду в Польщі, Ґлівіце 1989 р. (Фото: Моніка Агопсович)

1742 року на прохання архієпископа Авраама Ардзівіяна Папа Бенедикт XIV заснував католицьку церкву вірменського обряду, одночасно призначивши його патріархом у Бзоммарі в Лівані з юрисдикцією над південною частиною Османської імперії. Його резиденцію тимчасово перенесли до Константинополя, але 1928 року він повернувся до Бзоммара.

Невдовзі після висвячення, на прохання вірменського митрополита Юзефа Теодоровича, який намагався вирішити питання браку священників, о. Казімежа Філіп’яка відправили на службу за вірменським обрядом і призначили вікарієм Вірменського собору у Львові. У жовтні 1938 року його переведено до Станіславова, де він був вікарієм вірменського парафіяльного костелу Пресвятої Діви Марії Ласкавої. Через поганий стан здоров’я місцевого настоятеля отця прелата Леона Ісаковича, він ніс на собі основний тягар душпастирської роботи протягом усього періоду Другої світової війни. Після смерті о. Ісаковича адміністратор архідієцезії о. інфулат Діонізі Каєтанович призначив його 5 травня 1944 року вірменським настоятелем у Станіславові.

У травні 1946 року о. Філіп’як назавжди покинув Станіславів, вивозячи за допомогою парафіян репатріантним транспортом частину храмового майна, зокрема образ Матері Божої Ласкавої, коронований 1937 року архієпископом Теодоровичем. Це була копія образу Ченстоховської Божої Матері, яка славиться своїми благодатями, через що оточується особливою шаною. З цим образом він їздив всією Польщею 12 років. Спершу як ректор костелу Св. Себастіана в Ополі, а з серпня 1946 року – як мешканець у рідному місті Тимбарк. Він посів новий душпастирський пост після зустрічі з примасом Августом Глондом і у вересні 1948 року був призначений вікарієм субститутом в Месціску та адміністратором парафії Павлово і Жидово. Функцію цю виконував до вересня 1954 року, неодноразово зазнаючи утисків з боку місцевої влади.

Отець Казімеж Філіп’як у вірменських літургійних шатах перед чудотворним образом Богоматері з Вірменського костелу в Станіславові, Ґданськ, поч. 1990-х (Фото: piotripawel.diecezja.gda.pl)

У 1954-1958 роках він знову став резидентом Тимбарської парафії. У січні 1958 року попросив ґданську єпископську курію прийняти його на душпастирську роботу в єпархії, і в червні того ж року був призначений настоятелем зруйнованого храму Св. Петра і Павла в Ґданську.

Як ректор цього ж храму, спаленого радянськими військами 1945 року, він відбудував одну з його нав. Натомість в колишній ризниці створив Санктуарій Матері Божої Ласкавої, куди 1959 року привіз із Тимбарка чудотворний образ зі Станіславова. У 1959 році він опублікував у щомісячному виданні Ґданської дієцезії (№ 8/9) статтю про костел Св. Петра і Павла в Ґданську під назвою „На реконструкції”.

У квітні 1961 року був членом підкомітету з питань релігійного культу та літургії Другого ґданського синоду. Настоятелем церкви був до липня 1976 року, коли вийшов на пенсію, ставши резидентом місцевої парафії. Він також виконував у Ґданську обов’язки душпастиря вірян вірменського обряду.

Вшанування пам’яті о. Казімежа Філіп’яка у Санктуарії Матері Божої Ласкавої в Ґданську (Фото: Романа Оброка)

Водночас з 1970 року він був парохом вірменської персональної парафії. Після смерті в 1973 році о. Казімєжа Ромашкана, вірменського пароха в Ґлівіцах, став єдиним священником цього обряду. Він здійснив численні пастирські поїздки країною, особливо до основних вірменських громад у Кракові, Варшаві та Вроцлаві, вділяючи таїнств вірним у їхньому обряді. Він також заснував і вів картотеку людей вірменського походження. У 1985 році кардинал Юзеф Ґлемп доручив йому повноваження генерального вікарія Примаса Польщі для вірних вірменського обряду. Він був дуже ревним священником, його поважала уся вірменська громада. Саме завдяки йому цей чудовий східний обряд не зник у Польщі. 1987 року з його ініціативи делегація польських вірмен подарувала Святішому Отцю Йоану Павлу ІІ на месі в Ґданську-Заспі копію чудотворного образу Матері Божої Ласкавої зі Станіславова.

Отець Казімєж Філіп’як помер 26 вересня 1992 року в Ґданську. Похований у гробівці священників Ґданської архідієцезії на цвинтарі в Ґданську-Лостовіцах. Меморіальна таблиця на його честь встановлена у ґданському костелі Св. Петра і Павла.

Текст: Петро Гаврилишин
З польської переклав Володимир Гарматюк

Партнери

Співпраця

Медіапартнери

Kancelaria Prezesa Rady Ministrów

Проєкт підтримує Канцелярія голови Ради міністрів Республіки Польща в рамках конкурсу полонія та поляки за кордоном 2021

Fundacją Wolność i Demokracja

Проєкт „Професійні медіа в Україні 2021-2022” реалізує Фонд „Свобода та демократія”


Матеріал містить лише погляди автора/ів і не може бути прирівняний до офіційної позиції Канцелярії голови Ради міністрів Республіки Польща

Up