Фігури на фасаді колишнього готелю „Юніон” у Станіславові (Фото з колекції автора)

Одне із найбільших концесійних скульптурно-каменярських підприємств у Станіславові було відкрито на вулиці Сапєжинській, 67 (нині Незалежності, 69). Його власником був Мар’ян Антоняк (1881-1951).

Він народився у Бохні 18 квітня 1881 року. Ремісництва і скульптурної майстерності навчався у Бохні та Кракові. Державний диплом, так зване „Свідоцтво про звільнення” він отримав 25 серпня 1900 року. Того ж року виїхав до Варшави, яка тоді була під російською окупацією і там впродовж двох років різьбив по мармуру як один із працівників будівництва на Саській площі храму Божого Провидіння, православного собору, який звели до 100-ліття захоплення міста царем Александром І 1813 року. Зазначається, що свої здібності він також розвивав, працюючи над вівтарем у вірменському соборі у Львові.

У 1902 році з Варшави він перебрався до Станіславова, де працював у невеличкій фірмі „Я. Бембновіч”, виконуючи у своїй скульптурно-каменярській майстерні чудові скульптури для цвинтарних пам’ятників.

Мар’ян Антоняк (Фото: stanislawow.net)

Пам’ятники на Сапєжинському цвинтарі, вирізьблені на перетині XIX i XX століть із пісковика та граніту, переважно були виготовлені скульптурно-каменярською фірмою братів Яна (1834-1910) і Міхала (1837-1909) Бембновичів. Обидва брати почали свою художню кар’єру у славетному каменярському закладі Вікторії та Леопольда Шіммсерів у Львові, виготовляючи надгробки на Личаківському цвинтарі. 1891 року Ян Бембновіч перебрався до Станіславова, де відкрив власну каменярську фірму. 1901 року в Станіславові осів його брат Міхал, який із синами – Чеславом Альбіном і Казимиром – відкрив другу каменярсько-скульптурну фірму під назвою „Пієтас”. Так почалося домінування Бембновичів у сфері виготовлення надгробків на Сапєжинському цвинтарі. Однак це не тривало довго, оскільки 1905 року у віці 35 років помер Чеслав Альбін Бембновіч. Через чотири роки (1909) помер його батько Міхал, а за рік після нього відійшов і Ян Бембновіч. Всіх їх поховано на Сапєжинському цвинтарі (їхні могили не збереглися). Ця родинна трагедія пригальмувала діяльність фірми Бембновичів. Лише через деякий час її роботу відновив Казимир Бембновіч, і відомо, що це, ймовірно, тривало до 1921 року.

Доволі швидко молодий Мар’ян Антоняк заявив про себе як чудовий майстер. У 1909 році він одружився у Бохні із Броніславою Вуйцікувною, донькою шахтаря із Соліни Бохенської. Разом із дружиною повернувся до Станіславова і купив нерухомість (будинок та майстерню) на вулиці Сапєжинській, 67, навпроти цвинтаря. Того ж року він відкрив свою власну, доволі успішну концесійну каменярсько-скульптурну фірму, яка з широким розмахом виготовляла пам’ятники, що встановлювалися також на цвинтарях Коломиї, Богородчан, Заболотова, Калуша, Городенки та Тлумача. Своєю діяльністю він охопив майже все Станіславівське воєводство і південну частину Тернопільського воєводства. Наприклад, його пам’ятники й гробівці збереглися в Базарі (колишній Чортківський повіт), а в Бучацькому повіті – у Монастириськах, Журавинцях, Комарівці, Нижній Слобідці, Бучачі.

Роботам його майстерні, підписаним „M. ANTONIAK/STANISŁAWÓW”, притаманні високий рівень різьби по каменю та легкість у сприйнятті, а також поєднання мотивів у різних стилях – від класицизму через сецесію до модернізму. Більшість із них були виготовлені із забарвленого у червоне бетону. У скульптурах домінували символи вічного сну, класичні грецькі вази з гірляндами маку та дубових вінків. Його улюбленим мотивом були хрести, обгорнуті згори донизу дубовим листям і жолудями.

Фігури на фасаді будинку К. Гаусвальда в Івано-Франківську також виготовив скульптор Мар’ян Антоняк (Фото з колекції автора)

У Мар’яна Антоняка працювала доволі велика група людей. Окрім пам’ятників, він також виготовляв оздоблення для фасадів, неоготичних і сецесійних будинків у місті та в ратуші. Тодішні технології будівництва не давали змоги будувати високих будинків. Ситуація змінилася із винайденням залізобетону. Вперше технологія із використанням залізобетону була застосована в Станіславові архітектором-інженером Фридериком Янушем під час спорудження готелю „Юніон” 1912 року. Від самого початку готель мав бути втіленням найамбітнішого будівельного проєкту, оскільки споруджували його на замовлення Станіслава Хованця, директора Ощадної каси, власника друкарні та співвласника газети „Кур’єр Станіславівський”, а також одного з найбагатших мешканців міста.

Антоняк виконав чудове оздоблення будинку (вісім скульптур) Станіслава Хованця на вулиці Сапєжинській, 4. Кажуть, що К. Гаусвальд, який був сусідом родини С. Хованця, мало не луснув від заздрощів, тож звернувся до архітектора Ф. Януша з проханням спроєктувати такий самий, аби не гірший, будинок. Результати цього проєкту бачимо навпроти – п’ятиповерхова кам’яниця №11, збудована у 1933 році, трохи більше, ніж через рік після спорудження „Юніону”. Тож нічого дивного, що фігури на фасаді будинку К. Гаусвальда також виготовив скульптор Мар’ян Антоняк.

Його фірма виготовила також меморіальні таблиці Юліуша Словацького в станіславівській колегіаті (1909, не збереглася), Пьотра Скарги на стіні костелу єзуїтів у Станіславові (1912, зникла у 1939 р., була випадково знайдена потрощеною під час земельних робіт 2016 року поблизу приватного будинку на околицях Івано-Франківська), а також бронзовий портретний медальйон Пьотра Скарги у костелі в Коломиї (1912, знищений 1945 р.).

Одна зі скульптур Мар’яна Антоняка, ймовірно, на міському цвинтарі Станіславова (Фото з колекції автора)

У 1928-1929 роках він виготовив мармурові фігури для вірменського костелу в Станіславові (частково збереглися). Також був автором кількох образних надгробків на цвинтарі у Ворохті, зокрема, пам’ятників Стефанії Жилінської та Антося Ґольчевського (сина Станіслава і Владислави Ґольчевських), які збереглися донині. Разом із Юзефом Малахом також виготовив пам’ятник героям боротьби за незалежність Польщі в Тлумачі (1931, знищений у 1941 р.). Пам’ятник легіонерові на міському цвинтарі в Станіславові (1927) за проєктом скульптора, вчителя Державної школи деревообробної промисловості Юзефа Малаха теж виготовлено у каменярсько-скульптурній майстерні Мар’яна Антоняка.

Вирізьблений у його майстерні 1928 року пам’ятник легіонерові досі стоїть на цвинтарі в Новому Сончі (Республіка Польща). Він виготовив багато скульптур, які встановлено на цвинтарі в Станіславові, і які варварськи знищено у 70-х роках ХХ століття. Кілька чудових скульптур збереглися на ще існуючих сьогодні цвинтарях Тлумача, Коломиї, Калуша та інших міст.

Майстерня Мар’яна Антоняка бурхливо розвивалася, співпрацюючи із великим ритуальним домом Францішка Меєра, що був поряд.

Також Мар’ян Антоняк провадив громадську діяльність, будучи скарбником Спілки польських городян у Станіславові та засідателем Воєводського суду.

Скульптурно-каменярська майстерня Мар’яна Антоняка на вулиці Сапєжинській, 67 у Станіславові, сьогодні вул. Незалежності, 69 в Івано-Франківську, сучасна світлина (Фото з колекції автора)

У 1940 році комуністи націоналізували майстерню Мар’яна Антоняка. Сам скульптор із дружиною та двома дітьми пережили війну. Виїхавши зі Станіславова, він ненадовго зупинився у Ґлівіцах. Не маючи можливості через політичні погляди відкрити там приватну майстерню, перебрався до Зембіц у Нижній Сілезії, де йому вдалося відкрити каменярську майстерню, у якій він працював до своєї смерті 1951 року. Мав синів: Казимира (помер 1951) – пілота, рекордсмена Польщі з висотних польотів на планері та Тадеуша (1919-2008), який багато років працював бухгалтером у Ґлівіцах. Тадеуш Антоняк дбав про пам’ять свого батька і старався задокументувати історію сімейної фірми. Завдяки йому збереглося кілька десятків світлин надмогильних пам’ятників із Сапєжинського цвинтаря у Станіславові та список пам’ятників, які там були.

Текст: Петро Гаврилишин
З польської переклав Володимир Гарматюк

Партнери

Співпраця

Медіапартнери

Kancelaria Prezesa Rady Ministrów

Проєкт підтримує Канцелярія голови Ради міністрів Республіки Польща в рамках конкурсу полонія та поляки за кордоном 2021

Fundacją Wolność i Demokracja

Проєкт „Професійні медіа в Україні 2021-2022” реалізує Фонд „Свобода та демократія”


Матеріал містить лише погляди автора/ів і не може бути прирівняний до офіційної позиції Канцелярії голови Ради міністрів Республіки Польща

Up