Лекція Ярослава Краснодембського (Фото: Володимир Гарматюк)

Ярослав Краснодембський – докторант Факультету історичних наук Університету Миколая Коперника в Торуні, шанувальник Станіславова та Станіславівщини, а також Східних Кресів. Недавно результатом його захоплення стала виставка „Не тільки Міцкевич… Вибрані пам’ятники та пам’ятні таблиці Станіславова” та книга „Станіславів на добре і на зле. Спогади та розповіді поляків”. У розмові з Данутою Стефанко автор розповів зокрема про свої улюблені місця в сучасному Івано-Франківську і про деталі наукової роботи над згаданими публікаціями. Запрошуємо прочитати цю розмову.

Сьогодні порозмовляємо про Твою виставку та книгу, але перед тим, розкажи, будь ласка, про своє захоплення, зацікавлення Станіславовом та Станіславівщиною. Звідки вони взялися?

Тут я мушу повернутися до 2015 року, коли вперше мав нагоду поїхати до Івано-Франківська, давнього Станіславова, пройтись цими вулицями, а передусім пройти практику в Центрі польської культури та європейського діалогу, під час якої я пізнав це місто з історичного боку, а також людей, які в ньому живуть. Спочатку мене захопила архітектура, яка збереглася попри плин часу, попри трагедію Другої світової війни. Саме сецесійні та модерністичні кам’яниці роблять сьогодні величезне враження на туриста ззовні, туриста з Польщі, чи кожного, хто просто відвідує давні Східні Креси. Ця архітектура є чимось, що збагачує пейзаж міста.

Це не тільки чиншові кам’яниці, але також старі костели, які збереглися з того часу, коли містом володіли Потоцькі. Колегіата справила на мене особливе враження своїм виглядом, тим як збереглася попри те, що сьогодні це не є римо-католицький костел – зараз виконує функцію музею – кожен, хто відвідає це місце має перед очима святиню, бачить цей образ, уявляє собі, як вона могла виглядати в минулому.

Тобто саме вигляд міста Тебе захопив?

Так, передусім вигляд, польська культурна спадщина. На мене справив також величезне враження пам’ятник Адама Міцкевича, який своєю історією сягає XIX століття. Під час польсько-української війни він був знищений, а в міжвоєнне двадцятиліття його відновлено. Попри цей складний бурхливий період він стоїть по сьогоднішній день і всі мешканці пишаються цим. Він дуже вписується в архітектуру міста, а для тих поляків, які живуть та залишилися в цьому місці є важливим символом польськості.

У 2015 році та пізніше Ти багато часу проводив в Івано-Франківську, зараз менше, однак постійно це місто присутнє у Твоєму житті. Чому воно для Тебе є особливим?

Воно особливе для мене, тому що я міг це місто, просто кажучи, зрозуміти. Я міг побачити майже всі його пам’ятні вулиці, дізнатися найважливішу історію тих місць, тих людей, зануритися в це минуле. Зі Львовом трохи інакше, адже це місто настільки велике, що його можна пізнати, але треба присвятити цьому дійсно багато років. Якщо хочемо глибоко зануритися в якийсь відрізок з його історії, то найчастіше беремо якийсь період, пам’ятки, дільниці, а Станіславів є настільки, скажімо, зручним для дослідника містом, що можна зануритися в його історію, минуле та дуже широко їх вивчити.

Пам’ятник Адамові Міцкевичу в Івано-Франківську (Фото: Анджей Леуш)

Це було воєводське місто, у ньому мешкало 70 тис. осіб різних національностей. Будучи там, ми справді можемо відчути цю атмосферу, цих людей, а якщо нам бракує якихось будівель, вони вже не існують, то можемо їх собі уявити, бо завдяки читанню спогадів, історичних книг ми можемо з легкістю дістатися до цих місць та уявити собі, як вони колись виглядали. Завдяки читанню багатьох книг я зміг пізнати історію тих об’єктів, пам’ятників, пам’ятних таблиць, які сьогодні вже не існують.

Говорячи про пам’ятні таблиці, як повстала виставка „Не тільки Міцкевич… Вибрані пам’ятники та пам’ятні таблиці Станіславова”? Про що вона розповідає, що представляє?

Ця вистава є фрагментом з історії Станіславова. Вона представляє вибрані пам’ятники та пам’ятні таблиці, пов’язані з Польщею, які повставали з 80-их років XIX століття до 1939 року. Цей період не випадковий, адже саме в цей час в Станіславові прослідковується збільшення кількості пам’ятників та таблиць. Тут особливу роль відігравала польська культура та поляки, які хотіли встановити пам’ятник на честь Адама Міцкевича чи подіям, таким як битва під Грюнвальдом, а таблиці були присвячені зокрема отцю Скарзі, бургомістру Вацлаву Хованцю, який найдовше господарював у місті в II Речі Посполитій.

Ці пам’ятники та таблиці вписувалися до Другої світової війни в ідентичність міста. Вони були своєрідним невіддільним елементом, бо створювалися у результаті ініціативи, в результаті того, що комітети хотіли вшанувати дану подію, якусь конкретну особу та присвячували їм пам’ятники чи пам’ятні таблиці.

У своїй публікації я зібрав 14 таких вшанувань, п’ять пам’ятників та дев’ять пам’ятних таблиць, які відносяться до минулого міста. Сьогодні, на жаль, в результаті плину часу, а скоріше Другої світової війни та повоєнного періоду, в результаті діяльності окупантів, а потім радянської влади в Радянському Союзі більшість пам’ятників та таблиць було знищено.

Можна сказати, що ця вистава є таким провідником цими місцями?

Я старався це в якийсь спосіб показати. Тут велика заслуга Ярослава Сосновського, який зробив чудову графіку. Він також розмістив на карті довоєнного Станіславова таблиці та пам’ятники, які у той час існували. Я думаю, що для всіх, хто її побачить, попри те, що може не мають якихось знань, не заглиблювалися в ці знання, то завдяки цій карті, яка є на виставці, зможуть знайти ці пам’ятники та таблиці, яких сьогодні вже з нами немає.

Стенди з виставки „Не тільки Міцкевич… Вибрані пам’ятники та пам’ятні таблиці Станіславова”
(Графічне опрацювання: Ярослав Краснодембський)

Я думаю, що ця виставка є також добрим символом того, що пам’ятні таблиці важливі, бо часто люди, ходячи містами, навіть не звертають на них увагу, однак вони мають важливе значення.

Вони мають величезне значення, бо насправді розповідають нам з одного боку про історію даного народу, а з другого – про історію міста чи зв’язків мешканців міста з якимись людьми або подіями. Перебуваючи в місті, я багаторазово поціновував та звертав увагу на інші пам’ятники та пам’ятні таблиці, які повставали в Станіславові. Недавно власне була відкрита таблиця, присвячена довоєнному президенту міста Вацлаву Хованцю на довоєнній кам’яниці, в якій він жив. Це справляє також приємне враження на осіб ззовні, які цікавляться історією міста та бачать, що влада чи мешканці стараються пригадувати принаймні про цих вибраних людей.

Твоє захоплення та наукова робота призвели до повстання книги „Станіславів на добре і на зле. Спогади та розповіді поляків”. Про що ця книга? Як дійшло до її написання?

Ця книга це збірка спогадів понад 60 осіб, які мешкали до Другої світової війни в Станіславові чи переїхали туди в результаті воєнних дій у період Другої світової війни. Це розповідь про місто, якого вже немає, тому що немає вже Станіславова, є Івано-Франківськ. Нема також тих людей, які там раніше жили, нема тих національностей, тож це нагадування про Станіславів, який був до 1939 року. Його мешканці розповідають нам про клімат, про зустрічі, місця розваг, вулиці, площі, про те, що було їм тоді близьке.

Їх перспектива суб’єктивна, але мені здається, що дуже потрібна, навіть тим людям, які сьогодні живуть в Івано-Франківську. Вона допомагає побачити, чим жили його давні мешканці, що їх зворушувало, які труднощі вони переживали, а це була з сьогоднішньої перспективи надзвичайно складна історія. Гарне дитинство та молодість, перервані Другою світовою війною, виселеннями з цього міста, а потім післявоєнним періодом, пошуком своїх коренів, зв’язків з містом і повернення після падіння комунізму, яке стало можливим, адже з Польщі в Україну їздили екскурсії й ті давні мешканці могли вільно повертатися до свого дитинства та часів молодості.

На чому в основному зосереджуєшся в цій книзі? На історії конкретних людей, чи скоріше є якийсь тематичний поділ? Наприклад, політика, економіка, культура?

Це поділ, який випливає зі спогадів. З одного боку він немовби показує історію міста, а з іншого – історію людей. У міжвоєнний період є поділ на їх родинні місця, спогади пов’язані з мешканцями, найважливішу вулицю Сапєжинську, стосунки мешканців, а Друга світова війна це вже поділ, який показує цей важкий період у житті мешканців Станіславова.

Передусім я старався поєднати ці спогади, дивлячись на перспективу останніх 100 років, тобто період міжвоєнного двадцятиліття, потім Другої світової війни та післявоєнний період, аж до повернень станіславів’ян до Івано-Франківська. Символічних повернень, бо звісно йшлося про сентиментальну подорож до родинного міста.

Книга „Станіславів на добре і на зле. Спогади та розповіді поляків” (Фото: Анджей Леуш)

Ким є герої цієї книги? Це звичайні люди, чи якісь відомі у межах міста постаті?

Це різні люди, люди, які там народилися, виховувалися, які провели там менше чи більше років. Однією з таких осіб, відомих серед тих, які цікавляться Кресами, є Тадеуш Ольшанський. Там також є мама пана прем’єра Ядвіґа Моравецька, яка народилася в Станіславові й провела тут дитинство, син дуже відомого фотографа Станіславова Мар’яна Єндрика, син першого президента Станіславова Вацлава Хованця Адам Єжи Хованець. Там справді багато, думаю, що цікавих постатей, які провели одні менше, а інші більше часу, але кожен має якесь відношення до міста, якісь пов’язані з ним спогади.

Тобто для читачів це буде своєрідне повернення до довоєнного міста?

Так, це буде повернення до довоєнного міста очима поляків, які там жили. Звісно це збірка символічної кількості осіб, але думаю, що вона в якийсь спосіб відображає те, як поляки почувалися в цьому місті, як в ньому жили, які місця обдаровували симпатією, де любили проводити свій вільний час, як його проводили. Думаю, що це може показати ширшу перспективу життя поляків у довоєнному Станіславові.

„Станіславів на добре і на зле”. Звідки ця назва?

Можна сказати, що назва з’явилася тоді, коли створювався фільм про Станіславів „Там був для мене рай”, який мені вдалося зняти разом з Еуґеніушом Сало з Кур’єра Ґаліційського та Ґабріелою Мрущак з Польського телебачення. Думаю, що також тоді прийшла ідея збирати спогади, а водночас назва, тому що станіславів’яни дуже часто проводили чудове дитинство, а потім дуже складний воєнний та післявоєнний період, а попри це, переважно поверталися у це місто після 1989 року. Звісно ті, які мали таке бажання.

Це показало мені таку перспективу, що попри все, попри цю важку історію, Станіславів залишився з ними на добре і на зле, але я залишаю також читачеві можливість відповісти на питання, чи Станіславів зберігся у спогадах на добре і на зле, бо там є різні спогади й різні погляди давніх мешканців на історію цього міста, їх минуле і те, як бачать Івано-Франківськ сьогодні. Я думаю, що це може бути цікава розповідь.

Де можна прочитати або купити цю книгу?

Книгу можна купити в польських книгарнях, в Інтернеті, на „Allegro”. Достатньо зайти на „Bonito”, де є найбільший вибір книг для купівлі в Інтернеті, тож без жодних проблем кожен читач, який буде нею зацікавлений, зможе її купити.

Ярослав Краснодембський (Фото: Володимир Гарматюк)

Що найцікавішого в історії Станіславова Ти для себе відкрив у процесі роботи над книгою та виставкою?

Це дуже складне питання, тому що тяжко одним реченням, в одній думці це все помістити. Але думаю, що для мене тут дуже позитивну роль відіграє відношення сучасних мешканців до своєї власної історії. Можливо я трохи відходжу від цього питання, бо воно мало стосуватися історії, що в історії міста справило на мене найбільше враження або, що я найкраще запам’ятав, однак я дивлюся на це сьогодення, на позитивне ставлення мешканців Івано-Франківська до історії Станіславова, чого найкращим доказом є конференції, які організовує Центр польської культури та європейського діалогу разом з Прикарпатським університетом ім. Василя Стефаника, що стосуються Станіславова та Станіславівщини. Я думаю, що це чудова ініціатива, яка триває вже понад п’ять років. Її результатом є післяконференційні книги, але завдяки їм також і окремі автори пишуть свої власні книги, натхнені дослідженнями інших осіб. Через це вони можуть відкривати ширше історію міста, яким займаються.

Думаю, що частина читачів була в Станіславові, теперішньому Івано-Франківську, але для тих, хто не був, чому варто відвідати це місто?

Відповідаючи на це питання, я хотів би повернутися до початку нашої розмови, тобто до того, що мене спочатку найбільше захопило. Думаю, що це передусім архітектура міста, яка збереглася і не була зруйнована. Ці сецесійні та модерністичні кам’яниці роблять величезне враження на людей, які вперше відвідують таке місто, давнє кресове місто, можуть захоплюватися його історією та пам’ятками. Крім того, це Міцкевич, який є героєм виставки, це найважливіша постать, тому що його пам’ятник зберігся до сьогодні. Думаю, що він є своєрідним символом цієї давньої історії поляків, які там жити та важливим елементом збереження польської для сучасної польської громади міста.

Ці пам’ятки дуже важливі для місцевих поляків, які залишилися тут, які від народження тут живуть, але теж для старших осіб, які переїхали сюди в воєнний чи післявоєнний період.

Думаю, що так, вони можуть дозволити нам закорінитися в цьому місті. Я говорю в такому переносному сенсі. Люди, які тут недовго, а мають якийсь зв’язок з історією, захоплюються давніми Східними Кресами, бачачи давні будинки, якісь надписи, яких може вже не так багато, як у Львові, однак звертають на них увагу, завдяки цьому їм простіше пізнати історію міста. Сам факт, що Станіславів був заснований Потоцькими свідчить про те, що місто було в добрих руках. Своєрідним прикладом цього є колегіата, яка повстала за кошти родини Потоцьких. Думаю, що ці історичні сліди, залишилися не тільки в пам’яті, а також і в матерії, їх можна відвідати, побачити, вони даються нам можливість заглибитися в минуле міста.

Як підсумок, яке Твоє улюблене місце в місті?

Я дуже люблю вулицю Сапєжинську, вулицю Собєського. Дуже люблю ратушу, яка завжди, коли я в давньому Станіславові, справляє на мене велике враження. Думаю, що ця, можна сказати, фантазія проєктанта, інженера Тадеуша Трелі була настільки особливою, що до сьогодні люди, які цікавляться історією чи мистецтвом, з захопленням звертають увагу на цю ратушу. Вона справді сучасна, до того ж розміщена в такому місті, як писав Тадеуш Ольшанський, на Кресах Кресів.

Дякую за розмову!

Розмовляла Данута Стефанко

Програма радіо CKPiDE: