Пам’ятник на честь Мауриція Ґославського в Івано-Франківську, 2022 р. (Фото: Анджей Леуш)

Маурицій Ґославський (1802-1834) – польський поет епохи романтизму, учасник листопадового повстання (1830-1831), який останні місяці свого життя провів у Станіславові. Його життя було коротким, але сповненим всіляких надзвичайних подій.

Народився у Франполі (сучасна Косогірка) в убогій шляхетській родині. Його батько був управляючим маєтком на Поділлі. Маурицій Ґославський ходив до школи в Кам’янці-Подільському, а потім у 1819 році поступив до Кременецького ліцею на Волині – польського освітнього осередку, що працював у 1805-1831 роках, відомого також як Волинські Афіни. Кременецький ліцей відіграв значну роль у розвитку польської культури на Волині.

Закінчивши ліцей, приступив до праці приватним вчителем у землянських родинах. Покинувши Кременець, Ґославський повернувся на своє чудове Поділля, де складні умови життя змусили його повернутися до вчительської праці. Викладав у Тшецеських в Березівці, пізніше, 1824 року у Вілямовських, а далі викладав у молодих Михальських з Кордишівки (1825-1826), братів Меланії, до якої поет мав сильні почуття.

Два роки, які він провів у Кордишівці, були роками справжнього щастя для Ґославського. Подільське небо, Медобірські гори, Смотрич, що обіймав срібним перснем скелястий Кам’янець, зрештою, взаємне кохання – все це добре впливало на поетичний талант. Пишучи та мріючи, Ґославський не сподівався, що – попри взаємність Меланії, – родина багатої панни буде проти найщиріших його намірів. Тож він покинув Кордишівку і в 1827 році перебрався до Варшави, де став службовцем в канцелярії Великого князя Констянтина.

Маурицій Ґославський (Фото: wikimedia.org)

У 1828 році опублікував свої поеми „Омани” i „Лєшек” у Варшавському щоденнику. Того ж року почав службу в канцелярії штабу генерала Івана Дибіча. Під його командуванням брав участь у кампанії на Балканах під час успішної для Росії російсько-турецької війни (1828-1829). Після її завершення повернувся до Варшави.

Листопадове повстання, або польсько-російська війна (1830-1831) – польське національне повстання проти Російської імперії, яке вибухнуло в ніч з 29 на 30 листопада 1830 року, а закінчилося 21 жовтня 1831. Повстання охопило Польське королівство і частину анексованих територій (Литву, Жмудь і Волинь). Після звістки про початок повстання 1830 року Маурицій Ґославський вступив до польських загонів. Служив у Литовсько-Руському піхотному легіоні у званні підпоручника. Був там аж до кінця в оточеному Замості й став одним із семи останніх офіцерів, які були проти здачі фортеці.

Після капітуляції його заслали вглиб Росії як військовополоненого, однак він спромігся втекти до Галичини, де переховувався під вигаданим прізвищем, як Маурицій Ясінський. Спершу переховувався у Львові, згодом перебрався до чортківського району, звідки невдовзі переїхав до Франції. За рік повернувся до Галичини з кількома товаришами, а згодом потрапив до конспіраційних загонів Юзефа Залівського. Разом з іншими переправився на лівий бік Збруча. Ця акція не мала успіху, а її наслідком стали численні арешти по всій Галичині. Багато хто поплатився за це життям і здоров’ям.

Невдовзі Маурицій Ґославський був арештований царською поліцією. Спершу він перебував у в’язниці в Заліщиках, потім був переведений до Станіславова, де перебував у колишньому монастирі отців тринітаріїв. Перехід до Станіславова мав для Мауриція Ґославського погані наслідки – з ним поводилися як зі злочинцем. На жаль, 17 листопада 1834 року він помер від тифу.

Войцех Коссак „Ольшинка Ґроховська”, версія 1928 р. Битва за Ольшинку Ґроховську – найкривавіша битва листопадового повстання (Фото: Музей війська польського у Варшаві)

Він заразився хворобою у в’язниці, доглядаючи за хворим товаришем і колегою з кампанії. Поки Ґославський сидів у в’язниці в Заліщиках, де в той час був старостою Нідецький, його перебування у в’язниці було стерпним. Коли його перевели до Станіславова під нагляд Мільбахера, ув’язнення стало дуже обтяжливим. Староста ускладнював йому будь-які контакти із земляками, які хотіли допомогти йому під час хвороби. З ним поводилися жорстоко.

Міська влада тримала смерть Ґославського в таємниці, і лише через кілька днів мешканці про неї дізналися. Попри наполегливі прохання жителів міста, староста Мільбахер не дозволив їм влаштувати належний похорон покійного. Міська влада наказала таємно поховати його вранці, як простого злочинця. Проте, сталося зовсім навпаки. Повідомлені знаними та ревними патріотами, в т.ч. Анджеєм Пшибиславським і Теофілом Вишньовським, до Станіславова почали з’їжджатися натовпи громадян, і вранці, 19 листопада, присутні мешканці побачили, що на простому возі у труні, покритій соломою, тіло Ґославського привезли до церкви у передмісті. Леон Зєнкович попросив отця Поклодовського не починати богослужіння, поки не зійдуться друзі та колеги померлого, які хочуть востаннє помолитися за його душу. Священник не тільки не поспішав із богослужінням, але й прикрасив світлом катафалк, покликав своїх вікаріїв, дяків, піддяків і почав відправляти молитви, читати парастаси, що тривало аж до полудня, а може, й довше служба затягнулася.

Після завершення церемонії у церкві тіло перенесли на скромний катафалк, запряжений селянськими кіньми, тими, що покійника привезли із в’язниці до церкви. Це справило велике враження на присутніх. За бідним катафалком йшли спершу дами в оксамитах, соболях та інших коштовних речах, а за ними натовпи чоловіків.

Коли процесія увійшла на цвинтар, учасники ходи побачили, що ув’язнені вже наполовину викопали для Ґославського могилу. Чоловіки забрали у полонених лопати та самі закінчили роботу. Перед тим, як опустити труну до ями, до неї підійшов Леон Зєнкевич, аби виконати доручення панни Маріанни Бєньковської, яке вона дала йому ще у церкві: перед тим, як тіло опускатимуть в могилу, він мав відкрити труну і покласти під голову померлого згорток паперу. Що там було? – про це Маріанна Бєньковська ніколи нікому не розповідала.

Прапор 1831 р. з гаслом: „За нашу і вашу свободу” (Фото: twojahistoria.pl)

З листа пана Ф. Ш., який особисто знав Ґославського, 8 жовтня 1859 р.: „...Варто додати, що постать Ґославського була непоказною. Блідий, середнього зросту, худорлявий, мав показні риси обличчя, а величезні вуса повністю закривали рот і зуби, що були закопчені від постійного куріння люльки. Він був приємний, але саркастичний до розмови. Горе тому, хто дражнив його. Відважний на зухвалість, сміливий заради друзів, щомиті готовий на будь-які жертви, з ним легко й приємно було жити удома. Його справжній талант розвивався лише в часи нещасть і національних поразок. Він мав не лише високі військові заслуги та поетичний талант, а й гарний публічний та приватний характер”.

У 1879 році на католицькому цвинтарі на вулиці Сапєжинській у Станіславові зусиллями бургомістра Ігнація Камінського та директора Ощадної каси Феліціана Мілеровича встановлено пам’ятник на честь Мауриція Ґославського. Цей пам’ятник був одним із небагатьох, яким вдалося уникнути знищення під час ліквідації кладовища за часів УРСР на початку 1980-х років.

Текст: Петро Гаврилишин
З польської переклав Володимир Гарматюк

Партнери

Співпраця

Медіапартнери

Kancelaria Prezesa Rady Ministrów

Проєкт підтримує Канцелярія голови Ради міністрів Республіки Польща в рамках конкурсу полонія та поляки за кордоном 2021

Fundacją Wolność i Demokracja

Проєкт „Професійні медіа в Україні 2021-2022” реалізує Фонд „Свобода та демократія”


Матеріал містить лише погляди автора/ів і не може бути прирівняний до офіційної позиції Канцелярії голови Ради міністрів Республіки Польща

Up