Фото: radioszczecin.pl

Після нападу Росії на Україну до Польщі прибуло дуже багато людей, які шукають прихистку від війни. Одним із багатьох викликів для громадян України та поляків, які приходять на допомогу, є мовний бар’єр. Тому варто придивитися до української мови, побачити, що вона має спільного з польською мовою й чим ці мови відрізняються. Варто шукати порозуміння.

Родинні зв’язки

Усе почалося із праіндоєвропейської мови. Саме від неї походять майже всі мови сучасної Європи, а також і досить далекі, як от хінді чи перська. Праіндоєвропейська спільнота ймовірно розпалася на межі IV та III тисячоліть до нашої ери. Тоді з’явилася зокрема прабалтослов’янська мова, а в ході її подальшого поділу: праслов’янська мова.

Територіальні розміщення давніх слов’ян спричинили виникнення поступових відмінностей між людьми. Звідси й поява трьох мовних груп: західно-, південно- і східнослов’янської. З першої походить польська мова, а з останньої – українська.

Батьки української мови

Група східнослов’янських мов тривалий час була відносно монолітною: поділ на білоруську, російську та українську мови відбувся, за різними джерелами, у XIII столітті (занепад Київської Русі) чи трохи пізніше. „Відокремлена староукраїнська мова розвивалася в XVI й XVII століттях”, – говорив у Польському радіо мовознавець доктор Мар’ян Юрковський. Натомість сучасна, нова українська мова сформувалася наприкінці XVIII століття. Переломним моментом стала написана українським фольклористом Іваном Котляревським травестійно-бурлескна поема „Енеїда”, створена за мотивами однойменного твору Вергілія.

Чому ж українська версія знаної римської поеми про долю троянця Енея була такою важливою в історії української культури? Найпростіше пояснення: через те, що мова стає зрілою і „здобуває незалежність” саме завдяки літературі, яка показує її можливості та об’єднує її багатство. Це важливо особливо, як і в цьому випадку, у несприятливих політичних умовах (відсутність української державності).

Фото: polskieradio.pl

„Енеїда” Івана Котляревського підняла на вищий рівень народну мову, в результаті чого, як писав професор Володимир Мокрий, „виникли незмінні основи сучасної літературної мови, засновані на розмовній мові русинів-українців. (...) Котляревський показав шлях розвитку сучасної української літератури, а разом з тим поставив перед українським суспільством дзеркало, в якому всі могли побачити своє справжнє обличчя”.

Історія та мови

Українську та польську мову єднає не тільки спільне слов’янське походження. Близьке сусідство цих двох мовних спільнот („русинів” і „ляхів”, якщо згадати архаїчні назви українців і поляків) протягом століть створювало можливість для взаємних, історично складених контактів. Після походу Болеслава Хороброго на Київ (1018 рік) у польській мові з’явилися перші слова – назви місцевостей – пов’язані з мовою Київської Русі.

Протягом наступних століть території, на яких розвивалася українська мова, всіляко і в тій чи іншій мірі були політично та культурно пов’язані з Польщею. Вони спільно творили Річ Посполиту Обох Народів (хоча вже в другій половині XVII століття частково перейшли в руки Російської імперії), а після відновлення незалежності Польщі певною мірою входили до складу II Речі Посполитої.

„Польський та український народи жили на цих землях у змішаному вигляді, тому ці мови суттєво одна на одну впливали. Польська мова впливала на українську й навпаки”, – пояснював д-р Мар’ян Юрковський.

Запозичення або мовна щедрість

Ці впливи вже помітні на історичному та культурному рівні. Починаючи від анекдотичних випадків (Собєський знав українську, а Марисенька співала для нього українські пісні, говорив д-р Мар’ян Юрковський), і закінчуючи, наприклад, літературою. Юліуш Словацький, народжений у Кременці, мав няню, яка наспівувала йому українські пісні. Через багато років поет повертався у своїй творчості до краю дитинства та до тієї таємничої мови, яку тоді чув, крім рідної (вживав форми з української мови, наприклад, стилізуючи польську мову під старі, архаїчні мотиви).

Фото: polskieradio.pl

Але взаємні мовні впливи виявилися насамперед у запозиченнях: перенесенні та адаптації слів з іншої мови у власний словниковий запас.

„Через Україну до польської мови потекли східні впливи, особливо щодо „кінної” та „військової” термінології”, – розповів д-р Мар’ян Юрковський, наводячи як приклади „булаву”, „улана” чи „бурдюк”.

Українізми, тобто слова чи словосполучення, похідні від української мови, також є в польській мові: „садиба”, „борсук”, „черемха”, „ватага”, „гультяй” чи, звісно, „степ”.

Щодо зворотної ситуації – полонізмів в українській мові – то їх наявність зафіксовано вже з XIII століття і їх порівняно багато в усьому лексичному запасі цієї мови. Приклади включають такі слова, як „цікавий”, „повіт”, „перешкода” чи „дякувати”.

Остерігайтеся фальшивих друзів

Для користувачів української та польської мов першою перешкодою у спілкуванні є форма письма: з одного боку кирилиця, а з іншого – латиниця. Але на рівні звичайної розмовної мови справа виглядає простішою. Українська та польська – попри те, що походять із двох окремих слов’янських підгруп – відносно близькі між собою мови. Досить сказати, що спільна лексика, звичайно, піддана різноманітним трансформаціям, охоплює більше половини всього лексичного запасу. Неписане й анекдотичне правило, що „слов’яни завжди якось договоряться”, тут діє краще, ніж, наприклад, у порозумінні поляків чи українців із носіями південнослов’янських мов.

Фото: malopolska.edu.pl

Однак подібність часто може ввести в оману. В українській та польській мовах існує багато так званих фальшивих друзів, тобто слів або фраз, які мають дуже подібну форму, але цілком інше значення. Наприклад: пол. „mecz” (матч) – укр. „меч”; пол. „kit” (шпаклівка) – укр. „кіт”; пол. „dywan” (килим) – укр. „диван”; пол. „czaszka” (череп) – укр. „чашка”; пол. „bogato” (заможно) – укр. „багато”; пол. „gotować” (готувати, варити) – укр. (готуватися).

Граматичні пастки

Коли справа доходить до граматичних питань, пов’язаних з українською та польською мовами, тут легко помітити відмінності, проаналізувавши кілька поширених помилок учнів. Помилки, які здебільшого є результатом перекладу правил однієї мови на мову, яку вивчають.

Наприклад, україномовні учні повинні остерігатися структур з відмінюванням та дієвідмінами: „On pracuje programistą” („Він працює програмістом”), „Daję upominek rodzicam, przyjaciołam” („Я дарую батькам, друзям”), „енеїда w prace, w podróże” („Я на роботі, в подорожі”), „Te studenty, te Polaki” („Ці студенти, ці поляки”), „Dzieci krzyczeli” („Діти кричали”), „Ja czytała” („Я читала”).

З іншого боку, поляки, які вивчають українську мову, часто роблять помилки, наприклад, створюють рідні форми минулого часу („буду чекав” замість „я буду чекати”) або не відміняють іменники множини, що закінчуються на „-um” (що, до речі, належать до чоловічого роду, а не як у польському до середнього).

Цей прекрасний східний спів

Різниця у вимові між українською та польською, хоча й суттєва, не повинна бути нездоланною перешкодою для носіїв обох цих мов. Серед більш як вісімдесяти характерних фонологічних ознак української мови, як розповіла д-р Надія Гергало-Домбек в інтерв’ю „Monitor Wołyński”, двадцять дві з них є спільні з польською мовою. Для порівняння: одинадцять таких ознак пов’язують українську з російською мовою, а двадцять дев’ять – з білоруською.

Для поляка звучання української мови не має бути чужим і з інших причин. Адже українська мова вплинула на формування польських прикордонних говірок (зокрема, міської львівської ґвари), а українське передньоязикове „л” вимовляється подібно до давнього польського так званого „акторського „л”.

Джерело: polskieradio24.pl

Партнери

Співпраця

Медіапартнери

Kancelaria Prezesa Rady Ministrów

Проєкт підтримує Канцелярія голови Ради міністрів Республіки Польща в рамках конкурсу полонія та поляки за кордоном 2021

Fundacją Wolność i Demokracja

Проєкт „Професійні медіа в Україні 2021-2022” реалізує Фонд „Свобода та демократія”


Матеріал містить лише погляди автора/ів і не може бути прирівняний до офіційної позиції Канцелярії голови Ради міністрів Республіки Польща

Up