Мечислав Романовський (Фото: Wikimedia Commons)

Мечислав Ян Юліуш Романовський гербу Божаволя (1833-1863) – польський поет епохи романтизму, активний учасник Січневого повстання, життя якого було пов’язане теж зі Станіславовом.

Народився поблизу Городенки в селі Жуків у родині збіднілої шляхти, син Еразма та Аґнєшки Ґловацької. Батьки акцентували на релігійно-патріотичному вихованні сина. Його батько орендував маєток своїх родичів Дідушицьких. Мав трьох братів і двох сестер. Брат Мечислава, Емерик, господарював в близько розташованому Жукотині, інший брат – Костянтин – у Петрові над Дністром, а сестра Юзефа Скварчинська в Космирині Бучацького повіту. Батьки мріяли про кар’єру чиновника для сина, а тому віддали Мечислава на навчання до Цісарсько-королівської гімназії в Станіславові. Після її завершення він вивчав право у Львівському університеті (1853-1857).

З 1860 року працював у львівському Оссолінеум. Раніше Мечислав Романовський був його стипендіатом. Закладаючи Фонд Національного інституту ім. Оссолінських, Юзеф Максиміліан Оссолінський керувався передусім бажанням якнайширшого доступу до книгозбірні закладу, що мав велику бібліотеку, наукову лабораторію, музей, картинну галерею та видавничий цех. Новизною в бібліотечній справі того часу було створення спеціальної категорії бібліотечних працівників, які отримували стипендії й набиралися зі студентів університету. Спеціальні кошти на стипендії виділила герцогиня Марцеля Бєльська-Ворцель. Стипендіати булі необхідною допомогою для директора в роботі над колекцією рукописів, нумізматичною та картографічною колекціями, реєстрацією дарів, продовженням справи Августа Бєловського Монументальна Історія Польщі.

Божаволя – польський шляхетський герб, поширений переважно на Мазовші. Перша згадка про герб з’явилася у 1428 р. (Фото: wikidata.org)

Мечислав Романовський співпрацював з часописами, в тому числі львівськими, такими як „Новини”, „Літературний щоденник”, „Дзвінок”. У своєму щоденнику описує, як створив свій перший вірш „Молитва поляка на весну”, що сталося на берегах Бистриці у Станіславові:

„Була весна – квітневий вечір, тихий, гарний (гарнішого можу не мати, хіба після бою). Вийшовши зі школи, як завжди, я повернув до берегів Бистриці. Блукав лозами, мріючи про свободу Вітчизни моєї, про самопожертву, героїчну смерть… Мрії були такі солодкі, що я сьогодні сумую нераз за образами моєї фантазії, пробудженої почуттями. Зморений ходінням, я присів на стовбур дерева. Не знаю, чому, охопила мене дивна туга. За мить я вклякнув, зняв шапку і став ревно молитися. Після молитви ще трохи поблукав стежками поміж лозами. Раптом перші чотири рядки відгукнулися мені в душі. Я поспіхом видобув папір, олівець і записав їх. За короткий час вся весняна молитва була вже на папері. Якраз сідало сонце. У ту мить я був такий щасливий, такий захоплений, що аж дух перехоплювало. Я впав на землю, цілував її, сміявся і плакав. Я читав і перечитував мою молитву, не вірячи, чи мені здалося, чи й справді я написав пісню”, – писав Романовський.

Дебютував у 1854 році поемою „Хорунжий”, опублікованою в „Новинах”. Найпопулярнішим твором Романовського було „Дівча із Сонча”. Писав тіртейську поезію – різновид патріотичної поезії, що закликає боротися за незалежність, пробуджує прагнення боронити вітчизну і ненависть до ворога. Її назва походить від імені спартанського поета Тіртея, автора численних поем, що закликали до боротьби. Тіртейська поезія була популярною в Польщі в часи поділів. Відомі представники польської тіртейської поезії – це передусім романтики, як то Адам Міцкевич і Юліуш Словацький, під час війни та окупації Анджей Тшебінський, Тадеуш Ґайци та Кшиштоф Каміль Бачинський, а також – із повоєнних поетів – Владислав Бронєвський чи Кароль Лавіцький.

Цісарсько-королівська гімназія в Станіславові, поштівка 1905 року (Фото з колекції автора)

У 1858 році Мечислав Романовський подорожував Карпатами і описав свої враження з мандрівки в есеї „Кілька днів у горах Покуття”.

Частину своїх творів Романовський називав поетичними романами, хоча це були радше епічні поеми: „Жегоцький староста”, „Мсцівой Божевільний”, „Хорунжий”, „Хорт ватажка”, „Молодий лютник”, „Співак з оазису”, „Стара казка”, „Лужецькі”, „Булава Ревери Потоцького” (написана на основі історичних переказів, пов’язаних зі Станіславовом), „Дівча із Сонча”, „Солдат із Цуднова”, „Фаріс не араб”, „Ксьондз Гвардіан Кобилянський”. Події більшості із його поем сягають минулого, наприклад, „Лужецькі” часів панування Міхала Корибута Вишневецького. Деякі з них описували події, які мали документальне підґрунтя, наприклад, протистояння мешканців Нового Сонча зі шведами 1655 року у „Дівчаті з Сонча“. У цьому творі показано патріотичну боротьбу середніх і нижчих верств, що було дуже оригінальним на тлі тогочасних польських історичних творів, які зосереджувалися головним чином на шляхетській традиції. Серед його доробку варто згадати також трагедію „Попіл і П’яст” (1862) та незакінчену драму „Ванда”.

Він командував загоном львівської молоді (близько 30 осіб), переважно ремісниками і гімназистами, які 2 лютого 1863 року рушили до кордону для участі в Січневому повстанні. Їх спіймали під Артасовом й ув’язнили в кармелітській тюрмі у Львові. Романовського звільнили 4 березня, але через кілька днів він знову приєднався до повстання. Вступив до повстанського загону під командуванням Марціна Бореловського „Лелевель”, сформованого в Медиці, отримав чин капітана та став ад’ютантом командира. Під Тарноградом вони перетнули кордон. Разом із загоном діяв на південній Люблінщині, переважно в Білгорайському повіті.

Солдат Січневого повстання Мечислав Романовський (Фото: wikipedia.org)

16 квітня в районі Борових Млинів російські війська під командуванням майора Івана Штернберга (дві з половиною роти піхоти, ескадрон уланів, півсотні козаків й одна гармата) атакували підрозділ „Лелевеля”, який складався із 300 осіб. Вони чинили затятий опір, неодноразово відбиваючи росіян багнетами. Наступного дня відбувся ще один бій між Луковом і Замхемом, у результаті якого росіяни відступили в бік Білгорая.

24 квітня 1863 року підрозділ „Лелевеля” був несподівано атакований російською армією під час відпочинку під Юзефовом. Після першого залпу противника капітан Романовський закликав добровольців прикривати відступ. 70 повстанців чинили короткий, але героїчний опір. На жаль, ця невелика групка була атакована переважаючими силами противника та не могла зупинити росіян, але своїм героїзмом дала змогу відійти основним силам. Загинуло 27 повстанців. Загинув і капітан Романовський від пострілу в голову. Скоріш за все, він похований на парафіяльному цвинтарі в Юзефові.

Пам’ятник Мечиславу Романовському в лісі на північ від села Осухи Люблінського воєводства, 2016 р. (Фото: wikiwand.com)

Він був близьким другом Генрика Строки, професора шкіл Жешова і Кракова, патріота, поета, письменника, педагога і методиста. Строка брав участь у Січневому повстанні 1863 року спершу рядовим, а згодом поручником батальйону Висоцького в битві під Радзивіллом і в батальйоні Шльонського під Лонцьком та Боровом. Після придушення повстання його два місяці „політично дискредитували” у львівській в’язниці.

У міжвоєнний період у Станіславові на честь Мечислава Романовського названо Перший державний ліцей та гімназію, де навчався поет, а також одну з вулиць міста (сьогодні Гаркуші).

Текст: Петро Гаврилишин
З польської переклав Володимир Гарматюк

Партнери

Співпраця

Медіапартнери

Kancelaria Prezesa Rady Ministrów

Проєкт підтримує Канцелярія голови Ради міністрів Республіки Польща в рамках конкурсу полонія та поляки за кордоном 2021

Fundacją Wolność i Demokracja

Проєкт „Професійні медіа в Україні 2021-2022” реалізує Фонд „Свобода та демократія”


Матеріал містить лише погляди автора/ів і не може бути прирівняний до офіційної позиції Канцелярії голови Ради міністрів Республіки Польща

Up