Тарас Прохасько (Фото: Данута Стефанко)

Розмова з відомим українським письменником Тарасом Прохаськом, який проживає в цьому самому помешканню в Івано-Франківську, в яке вселився його дідусь у 1939 році, за кілька місяців до війни. Під час окупації це була Адольф Гітлер штрассе, а за совітів – вул. Радянська. У Новому Кур’єрі Галіційському Петро Гаврилишин розмовляє про його творчість та сучасні події.

Як Ви із біолога перетворилися у письменника?

Я з раннього дитинства хотів і уявляв собі, що буду письменником. Історія, література, різні гуманітарні речі завжди були для мене найбільшою цікавістю. Але проблема була та, що я не уявляв себе в ролі радянського письменника, зрештою розумів, що я не можу писати таке, щоб друкувалося в Радянському Союзі. Тому не готувався до вступу на гуманітарні науки. Я був одним з переможців республіканської олімпіади з української літератури та мав пільги для вступу на журналістику або українську філологію. Але ще бувши дитиною, я був знайомий з кількома письменниками та журналістами й бачив, який це жах бути радянським журналістом чи письменником, бо вони не могли писати те, що хотіли.

Я захоплювався біологією та різними природничими речами та знайшов літературу відповідну мені: Бернард Гржимек, Джеральд Даррелл та інші письменники-натуралісти – Жак-Ів Кусто, Маурі Куннас. Я зрозумів, що це є один зі способів поєднати моє бажання до літератури, а для цього потрібні були власне знання біологічні, бо вважав, що якась фундаментальна фахова освіта мені потрібна. Так я поступив на біологію до Львівського університету ім. Івана Франка.

В чому секрет вашого успіху у написанні творів?

Ще від початків своїх літературних спроб зрозумів, що я не хочу писати постійно і забагато. Я не хотів, щоб у мене постійно виходили книги та це не те, що мене мучить, чи навпаки, стимулює. Мене зовсім не цікавлять такі речі, щоб сподобатися більшості людей. Питання популярності, накладів і читаності мене також не цікавило. І я зрозумів, що я хочу писати так, як мені дихається, як мені добре. В такий спосіб, щоб не спрощувати, не шукати прийомів, які б привертали увагу, тобто не змащувати того, що я хочу подати, щоб воно легко заходило, не полегшувати завдання читачам. І відповідно писав те, що мені в той чи інший момент хотілося. Я живу в паралельному світі, який я назвав „прозова філософія” – я постійно працюю, як письменник, собі в голові: придумую різні ідеї, формулюю собі різні фрази, бачу різні ситуації, з яких можна б було зробити ту чи іншу літературу. Але дуже багато відсікаю з цього, воно просто так собі живе Але коли вже пишу, тоді головне почати – і далі виявляється, що всього того в голові є дуже багато, з чого будується твір. Останні роки я перейшов на написання короткої прози (своєрідне міні-ессе чи фельєтон) – невеликого формату і можу його написати в один „присіст” за 2-3 години – маю одну головну ідею і далі відпускаю себе – то не є потік свідомості, швидше „тут і тепер” – як воно себе само потягнуло.

Тарас Прохасько читає творчість Станіслава Вінценца (Фото: Соломія Плетеницька)

Колись я робив нотатки, але останні роки у мене так багато матеріалу в голові, що міг би вже й обійтися без нових вражень. Я зрозумів, що літературний текст є реальністю тексту: це не те, що ти хочеш розказати, а то як ти укладеш слова і ритм речень – то буде твоїм витвором, а не матеріал, твої емоції, твої спогади, наміри та побажання. Література – це виклад. Навіть коли щось описуєш потрібно зважати як поскладений текст – діють не факти, діє той ритм та фізика і фізіологія, яка виникає від споживання цих слів і порцій цих слів. Читання – це споживання і воно повинно відповідати тому як мозок через слова бачить собі щось. Ні одне слово яке ти вживаєш не сприймається читачем так само як тобою. Тобто сподіватися на абсолютну передачу свого стану це не можливо.

Що ви розумієте під поняттям добра література?

Для мене це передусім стиль, мені не йдеться про жанр, про теми, про знання, яке я можу отримати, ідеться про укладення слів. Добра література та, яка створює новий образ, не просто сприймаєш інформацію, а входиш у новий світ, або ці образи викликають розуміння, що я знаю, що таке є, або о-о-о, почало тягнути інші мої образи.

Чому Івано-Франківськ має так непропорційно багато письменників у порівнянні з іншими містами?

Івано-Франківщина є цікавим історично регіоном і, власне, регіоном історично непростим, не спрощеним. Тобто, в нашому краї не було кілька історично визначальних подій. Тут було багато різних подій та речей, які всі разом утворювали цю тканину. Багато деталей, штрихів, різні особисті історії, що цікаво поєднуються з іншими розповідями – це надзвичайно надається для літератури. Ця частина Галичини є дуже неоднорідна, і ландшафтно, і етнографічно: бойки, гуцули, переселені лемки, Покуття, Опілля. До Франківська, як до локальної столиці, сюди прийшли люди з усього регіону і це все мішається, роблячи творчу атмосферу. Плюс сама історія Франківська є цікава, у порівнянні з іншими частинами України тут найкраще збереглися родинні історії, і власне їх розповідання у нашому регіоні мало велике значення. Попри втрату єврейської та значної частини польської спільноти, місто зберегло своє українське середовище, писати тут українську прозу почали набагато швидше порівняно з багатьма іншими містами в Україні.

Як не прогавити шанс Україні здійснити прорив вперед, породжений російсько-українською війною?

Важливо не розгубити рішучості остаточно відірватися від російського світу. Відповідно, скористатися цими всіма подібними настроями у європейській та світовій спільноті. Рубікон з Росією ми й світ перейшли, треба, щоб ця антипутінська коаліція не відійшла від своїх намірів. Для України найважливіше не зазнати поразки у стосунках із Заходом. Треба бути виваженими. Так, ми можемо бути незадоволені повнотою їхньої допомоги, але нам не можна зробити такої речі, яка б знецінила цього всього. Я розумію, що українська перемога – це і перемога усього світу. Разом з тим, Україна в такому випадку стане партнером іншого характеру і в цьому партнерстві нам треба витримати коректність і відповідальність.

Тарас Прохасько (Фото: Ксенія Янк)

Внаслідок великої хвилі біженців Україна втрачає своє населення. Як цей мінус перетворити на плюс?

Ця тенденція була і раніше, тільки тепер пішла велика хвиля. Ще давніше, згідно із соціологічними опитуваннями близько 60% молоді хотіли виїхати. І про це я думаю давно. Хтось сюди має прийти, ця земля не може бути порожньою. Втім, є шанс перетворення України на таку собі Америку поч. ХХ століття: будуть значні проєкти, відбудова. Потрібна лібералізація діяльності підприємств, інвестиції, якийсь 10-річний проєкт – тоді люди захочуть повернутися. Багато людей виїжджають через неможливість творити чи реалізуватись в цій системі, розпочати бізнес, рости в кар’єрі тощо. Якщо якісна перебудова відбудеться люди будуть повертатися.

Польсько-українські відносини є добрими. Чи можна їх зробити ще кращими?

Українцям треба усвідомити, що історія нашої землі була водночас також історією Польщі, особливо західні землі України. Ми не можемо стверджувати, що поляки, які тут з’явились, тут були окупанти, наша спільна історія набагато складніша. Те що сталося в XIV столітті не було тоді ніяким порушенням якоїсь резолюції ООН, тоді були династичні та інші речі притаманні для середньовіччя. Польські підручники не можуть обійтися без наших земель, особливо якщо говорити про польську культуру. Тепер найголовніший іспит буде від нашого короткочасного ближнього контакту – при всьому ентузіазмі поляків і при всьому шоку українців, які приїхали в Польщу у такій кількості – найголовніше втриматися обом сторонам у межах порядності та людяності. Особливо, якщо хтось себе не дуже вдячно поводить. Тоді реакція може бути протилежна. Українським біженцям треба розуміти, що це не їхнє право тут перебувати, а чиясь добра воля.

Що ви порадите письменникам-початківцям?

Треба точно визначити свою мотивацію, чому ти пишеш, та очікування. Звідси проаналізувати можливі варіанти шляху, та визначити своє місце в літературі, те що тобі рідніше. Не можна писати складну поезію і мріяти при цьому про виступи на стадіонах чи всенародну любов. Зрештою, почати треба із того, що визнати себе автором. Не треба очікувати на велику віддачу, вона прийде, але з часом. Ти один з багатьох авторів. Якщо хочеш прославитись, то мусиш писати те, що тебе може прославити, а не те що хочеш. Треба вивчати тренди, думати один крок наперед. Не можна ускладнювати мову, бо немає жодного складного бестселера на світі. Має бути добра співпраця із видавництвами. Але насамперед треба усвідомити свої мотивації та сподівання і відповідно до цього працювати.

Над яким твором працюєте зараз, якщо не секрет?

Це не секрет (посміхається). Час від часу далі пишу коротку прозу. У задумах є написати історичну повість про 1930-ті рр. ХХ століття.

Джерело: kuriergalicyjski.com
Українська версія тексту: Петро Гаврилишин

Партнери

Співпраця

Медіапартнери

Kancelaria Prezesa Rady Ministrów

Проєкт підтримує Канцелярія голови Ради міністрів Республіки Польща в рамках конкурсу полонія та поляки за кордоном 2021

Fundacją Wolność i Demokracja

Проєкт „Професійні медіа в Україні 2021-2022” реалізує Фонд „Свобода та демократія”


Матеріал містить лише погляди автора/ів і не може бути прирівняний до офіційної позиції Канцелярії голови Ради міністрів Республіки Польща

Up