Допомогу з Польщі передали до Миколаєва (Фото: Архів Товариства поляків у Миколаєві)
Миколаїв – це стратегічне місто, розташоване в південній частині України. Це один із найбільших морських портів держави та центр суднобудівної промисловості. Місто щодня обстрілюють росіяни. Часто снаряди влучають в житлові масиви. Однак, „Місто Героїв” увесь час бореться. Не здаються і його мешканці, в тому числі місцеві поляки. Про те, як дають собі раду в цей складний час, розповіла Анна Лісовська, членкиня Товариства поляків у Миколаєві. З нею розмовляла Данута Стефанко, а розмову з її слів записала Каріна Височанська.
Пані Анно, як зараз виглядає ситуація в Миколаєві?
Від початку війни в нашому місті багато чого змінилося. Перші вибухи принесли страх, нерозуміння, паніку. Був хаос. Пізніше ми прийняли ситуацію. Сьогодні в Миколаєві відносно спокійно. Настала весна, все цвіте. Однак, цей спокій оманливий. Ми увесь час живемо в напрузі. У місті дуже мало людей. Теплі сонячні дні та порожні вулиці – сумне видовище.
Але варто сказати, що серед мешканців немає паніки, розпачу. Допомагаємо одне одному. Спершу було дуже погано, не було харчів, не було майже нічого. Хліб привозили раз на кілька днів. Сьогодні в крамницях є все.
Анна Лісовська з Товариства поляків у Миколаєві (Фото: Данута Стефанко)
Певний час ми мали проблеми з водою. Її можна було купити – привозили у великих ємкостях, і треба було добре намучитися, аби доставити її додому, адже ліфти не працювали. Сьогодні вода вже поступово з’являється, хоча і не в усіх районах міста. Дуже важливо, що кожного дня стає тепліше.
Інша справа – воєнні дії. Місто все частіше обстрілюють. І вдень і вночі. Дуже багато шкоди завдано в окремих житлових районах міста. У нас є два райони, на які майже щодня падають касетні бомби. Не розумію, для чого вони туди стріляють. Нещодавно в одному з тих районів внаслідок обстрілу загинули двоє людей. Кілька разів влучили у звіринець. Це хаотичні обстріли. Тому пересуватися містом небезпечно, бо невідомо, куди можуть влучити. Попри те, що комендантська година починається о 20.00, вже після 16.00 всі стараються бути поблизу свого дому. Ми дуже обережні.
Коли лунає сирена, всі крамниці й установи зачиняються, і ми мусимо десь ховатися. Це дуже ускладнює пересування містом. Тому ми намагаємося не відходити далеко від дому. Простіше тим, хто має автомобіль. Попри те, що міський транспорт їздить, розклад його руху часто змінюється. Треба слухати оголошення. Для старших осіб це великий стрес. І не тільки для старших. Треба вважати, аби в момент обстрілу не опинитися на вулиці. Були вже такі випадки, коли люди гинули в чергах за їжею чи на базарі. Ворог дуже підступний. Кидають бомби туди, де збирається найбільше людей. Наприклад, на лікарні. У Миколаєві кожну лікарню було кілька разів обстріляно.
Зустріч поляків у Миколаєві перед початком повномасштабної війни в Україні (Фото: Архів Товариства поляків у Миколаєві)
Чи городяни дають собі раду, перебуваючи в постійній напрузі?
Думаю, так. Вчора я чекала на зупинці на автобус, як почалися вибухи. Люди знали, що стріляють, і що треба швидко йти додому, але не було жодної паніки. Ніхто не нарікає, бо кожен розуміє, що це війна. Наше місто сьогодні схоже на мурашник. Немає людей, які б, як це бувало раніше влітку чи навесні, просто прогулювалися містом. Кожен має якусь ціль. Хтось несе воду, хтось доставляє хворим ліки, хтось допомагає поліції. Кожен має якесь завдання. Під час повітряних тривог я не завжди йду до сховища, бо маю маму в похилому віці, нам важко щоразу туди сходити. Але попри все є люди, які про нас дбають, в разі потреби приходять, кажуть, що відкрито сховище, допомагають нам зійти, приносять воду.
Від початку війни важкі бої точаться в околицях Миколаєва. Яка ситуація сьогодні навколо міста?
Деякі села майже цілковито знищені. Багато хто зробив помилку, виїхавши на початку війни до сіл, до родичів, або знайомих, бо не знав, що робити. Але там дуже швидко почалися бойові дії, і вже не було можливості виїхати звідти. Моя знайома з малою дитиною виїхала в околиці Снігурівки (Миколаївської області), яка вже тривалий час окупована. Коли прийшли росіяни, вирішила тікати із села, але вже не мала можливості виїхати транспортом, і вона з маленькою дитиною йшла пішки полями. Її батько був мисливцем і супроводжував їх з рушницею. Він прикривав їх ззаду. Однак, росіяни його зловили. Пізніше виявилося, що закатували його до смерті. Таких історій є багато.
Так само Киселівка, за 55 кілометрів від нашого міста (Миколаївської області). Це польське село, в якому був костел Непорочного Зачаття Пресвятої Діви Марії. Цей костел пережив першу світову війну, другу, радянський союз, але, на жаль, не пережив цієї навали росіян. Його навмисно обстріляли з російського танка, а потім на нього ще й скинули бомбу. Костел знищили. Сьогодні можна сказати, що села також більше немає. Не знаю, як воно відродиться, але сьогодні це руїни.
Візит державного секретаря Республіки Польща Адама Квятковського до Миколаєва перед початком повномасштабної війни в Україні (Фото: Архів Товариства поляків у Миколаєві)
Як в цих важких умовах в Україні почуваються місцеві поляки?
Дуже багато людей виїхало. У тому числі поляків. Навіть створили громади в Польщі. Наша вчителька, Кристина Кшєнжопольська багато людей стягнула до свого рідного міста Соколув Підляський. Переважно матерів з маленькими дітьми. Там зараз є ціла громада членів нашого товариства.
Поляки, які залишилися в Миколаєві, не можуть зустрічатися, як раніше. Це небезпечно. Але ми перебуваємо на телефонному зв’язку. Я дзвоню, до мене дуже багато людей дзвонять. На свята ми спілкувалися через соціальні мережі.
Мешканці всієї України серцями своїми з Миколаєвом та іншими територіями, що опинилися під загрозою. Чого потребують мешканці міста і чи доходить до вас гуманітарна допомога?
Щодня різні ЗМІ, групи в соцмережах інформують нас, де ми можемо отримати допомогу. Коли десь є старша, самотня людина, які нема кому принести води і їжі, люди в різних групах домовляються між собою і допомагають. Також організовано осередки, куди можна прийти за ліками та іншою допомогою. Немає таких людей, які б залишилися напризволяще зі своїми проблемами.
Російська армія знищила будинок обласної влади в Миколаєві (Фото: PAP)
Тривають збори різних необхідних речей і серед мешканців Миколаєва, і в інших містах. Нам допомагає Одеса, західна Україна, Польща та інші країни. Це видно, бо спершу ми не мали що їсти, в крамницях взагалі не було нічого, крім яєць і часом хліба. Зараз у крамницях все є, маємо овочі, фрукти, молоко, м’ясо. Щоправда, все це подорожчало трохи, але не надто сильно. Також є ліки. Часом не відразу можна їх купити, але все є. Нещодавно Союз поляків ім. Адама Міцкевича в Одесі, попри те, що допомогу до нас було дуже важко доставити, передав подарунки для найбільш потребуючих наших поляків. Це були харчові продукти, засоби гігієни, ліки. Ми дуже вдячні за будь-яку допомогу. Ми виживемо, і, безперечно, переможемо. Жоден мешканець Миколаєва навіть не думає про те, що місто може здатися. Ми бачимо, що відбувається із сусіднім Херсоном. Бачимо, як страждають там люди, як жахливо бути в окупації. Люди усвідомлюють це і не хочуть покидати міста, бо знають, що в ці складні часи треба бути тут і захищати місто. Ми мусимо підтримувати наших захисників. Ми звикли до воєнних реалій, до того, що кожної миті може пролунати вибух. Ми є однією родиною. Не віддамо Миколаєва, бо дуже його любимо.
Дякую за розмову і бажаю, аби ця війна якнайшвидше закінчилася і в Миколаєві, і в Україні, і щоби всюди наступив такий бажаний мир.
Джерело: kuriergalicyjski.com
З польської переклав Володимир Гарматюк
