Юзеф Грабовський у 1965 році (Фото: kontrateksty.pl)

Юзеф Грабовський (1901-1977) – польський історик мистецтв та музейник, засновник Державного інституту досліджень народного мистецтва, старший музейний асистент Етнографічного музею у Варшаві. Період його життя у Станіславові досліджували Ольга Цівкач та Ярослав Краснодембський.

Походив із дрібної міщанської сім’ї, дитинство провів у Львові. У 1918-1920 роках брав участь у великопольському повстанні та обороні Львова. Був важко поранений в ногу, після чого все життя не міг згинати коліно. Випускні іспити в Х Гуманітарній гімназії Львова здав екстерном в листопаді 1929 року під кінець університетського навчання. Навчався у багатьох професорів на Гуманітарному факультеті Університету Яна Казімєжа у Львові, де вивчав історію, історію мистецтв, філософію, естетику та полоністику. У 1930 році, склавши іспити з історії в Адама Шельонговського, з історії мистецтв у Владислава Подляхи, а історії культури в Зигмунта Лемпіцького, став доктором гуманітарних наук.

У 1928 році при станіславівському магістраті було створено Регіональний комітет з культурно-освітнім відділом з перспективою створення в місті Музею Покуття. Його розвитком мало займатися новостворене Товариство приятелів Музею Покуття. Члени комітету вважали, що Станіславівське воєводство „можливо, більше, ніж будь-яке інше за складом населення, оригінальністю свого географічного розташування, топографією та хорографією, і т.д., містить незвідані скарби в надрах землі своєї, умовах праці та людському матеріалі, що має одним словом, найкращі перспективи активного розвитку, на жаль, назагал дуже мало відоме не тільки за кордоном, але й в Польщі”.

У другій половині 1928 року міська рада Станіславова запросила на посаду директора Музею Покуття археолога, етнолога й публіциста Богдана Януша зі Львова. Януш був тоді знаним дослідником давньої історії, історії культури та мистецтв прикордонних воєводств, видатним знавцем та істориком польських вірмен і караїмів, одним із творців та теоретиків так званої польської регіоналістики. Мав досвід як організатор Тернопільського музею та музею у Перемишлі. Однак, у Станіславові працював він недовго – повернувся до Львова.

Колишня міська ощадна каса в Станіславові. Тут були зібрані перші колекції Музею Покуття (Фото з колекції автора)

На жаль, попри докладені зусилля, робота над комплектуванням колекцій Музею Покуття в Станіславові завмерла. Щоб продовжити таку важливу культурно-просвітницьку діяльність, у червні 1930 року магістрат прийняв доктора Юзефа Грабовського на посаду консерватора муніципальних колекцій та директора Музею Покуття і Міської бібліотеки ім. Вінцента Новіна Смагловського.

Д-р Ольга Цівкач зазначає: „Як директор Музею Покуття, він сприяв поповненню його колекцій та відкриттю закладу для широкої публіки. З його ініціативи в Станіславівському воєводстві були проведені пошуки пам’ятників, організовані перші виставки станіславівських художників-образотворців. Живучи в Станіславові, Грабовський закохався в місто, дізнався про його історію, зацікавився його театральним життям. Крім того, він постійно писав колонки на історичну тематику для „Кур’єра Станіславівського” і опублікував працю „Скарби Станіславівської колегіати”.

Юзеф Грабовський розгорнув жваву колекціонерську діяльність на користь музею. Він збирав артефакти в усіх містах Станіславівського воєводства. Він закликав приватних власників передавати свої колекції до нового обласного музею. Ось лише деякі дані, що збереглися в джерелах. Так, у 1930 році для Музею Покуття та Міської бібліотеки ім. Вінцента Новіна Смагловського свої колекції подарували: Францішек Бесядецький зі Львова – колекцію з близько 1000 штук старих польських срібних і мідних монет, а також кілька десятків книг та гравюр; через Товариство друзів Музею Покуття: д-р Юліуш Коппенс, голова губернського відділу в Станіславові – 16 предметів історичного гуцульського мистецтва; Генрик та Ольга Ертли зі Станіславова – 10 томів ілюстрованого „Тірлебен” Альфреда Брема, 19 томів „Meyers Konversations-Lexikon”, 5 пам’ятних медалей та 10 писанок; Юзефіна та Ірена Керекярто зі Станіславова – 4 томи зразків домашніх промислів.

У січні 1931 року Людвік Дубицький подарував дві книги; Станіслав Сава, керівник школи (Скаржиська) – дві старопольські срібні та одну мідну монети; проф. Ян Чепига – низку цінних станіславівських та коломийських друків; Владислав Гендриховський – мініатюру XVIII століття; Теодор Величко – колекцію українських банкнот; проф. Ян Вижиковський – колекцію різноманітних банкнот і 12 книг; проф. Максиміліан Розенбаум – старовинні монети.

Юзеф Грабовський у віці близько 60 років (Фото: kontrateksty.pl)

Музей Покуття зібрав свої перші колекції в будівлі Міської ощадної каси в Станіславові. Там у листопаді 1930 року з ініціативи директора Грабовського відбулася перша виставка місцевих художників – художника Владислава Лопушняка, який на той час навчався в Академії мистецтв у Кракові та скульптора Юзефа Малаха, який прожив у Станіславові 10 років. Вважалося, що для Станіславова „ця виставка стала проривом” і започаткувала нову еру, коли місто почало культивувати образотворче мистецтво.

У лютому 1932 року в Станіславові було створено осередок Польського краєзнавчого товариства. До його складу входило 20 осіб, через рік кількість членів зросла до 75 осіб, а членом правління був обраний доктор Юзеф Грабовський. Діяльність Товариства включала переважно лекції та екскурсії. Крім того, розпочато дослідницьку та наукову роботу, а також збір матеріалів для нового „Географічного словника”. Цікаво, що члени Польського туристичного товариства отримали ідентифікаційні картки, які давали їм право на 25% знижку на залізниці.

Є відомості, що Грабовський також читав лекції: „Львів, його історія та пам’ятки” (24 березня 1932 року у залі Товариства польських залізничників на вул. Ормянській) та „Про стилі в архітектурі”, яка мала стати своєрідним знайомством з екскурсіями, організованими Станіславівським відділенням Польського краєзнавчого товариства (27-29 квітня 1932 року). Лекції були проілюстровані слайдами, позиченими у науково-дослідних лабораторіях Львівського університету. У цьому ж році він прочитав п’ять краєзнавчих лекцій для школярів. Згодом, у 1934 році, у виставковому приміщенні Музею Покуття в приміщенні Міської ощадної каси Юзеф Грабовський прочитав кілька лекцій про природу гуцульської скульптури та кераміки. У червні 1933 року в Парижі на виставці польського народного мистецтва було зокрема виставлено експонати Музею Покуття, переважно пам’ятки гуцульського мистецтва.

У 1932-1934 роках подорожував Польщею, Чехословаччиною, Румунією, Угорщиною та Австрією, досліджуючи народне мистецтво та збираючи матеріали. У 1935 році переїхав до Варшави, де став завідувачем освітнього відділу Національного музею. У 1944 році став завідувачем Відділу музеїв та пам’яткоохорони Польського комітету національного визволення, а в 1945-1948 роках – завідувачем Відділу музеїв.

Надгробок Божени (1934-1961), Юзефа (1900-1976) та Марцеліни (1902-1912) Грабовських. Повонзький цвинтар у Варшаві (Фото: wikimedia.org)

Потім став головним директором Департаменту музеїв та пам’яткоохорони Міністерства культури та національної спадщини. У 1946 році створив Державний інститут дослідження народного мистецтва. Метою цього закладу було системне дослідження народного мистецтва країни та його популяризація. Друкованим органом інституту був журнал Польське народне мистецтво, який засновував і редагував Грабовський до 1948 року, коли владою Польської Народної Республіки, якій не сподобалася надто велика кількість творів сакрального мистецтва в часописі, його було звільнено з роботи та заборонено друкувати. Залишившись без засобів до існування, він виготовляв навісні замки. Наприкінці 1949 року інститут був закритий.

У 1955-1957 роках співпрацював з Інститутом історії та матеріальної культури Польської академії наук. 6 липня 1957 року йому надано вчене звання доцента, а з 1958 року – він став завідувачем редакції Художнього відділу видавництва „Аркадій”. З 1963 року працював старшим асистентом Етнографічного музею у Варшаві у Відділі скульптури. У 1974 році вийшов на пенсію, але продовжив наукову роботу.

Найважливіші його книги: „Народна творчість. Форми та регіони в Польщі” (1967), „Старопольська народна скульптура” (1968), „Народний розпис на склі” (1969), „Народні ксилографії” (1970), „Народне мистецтво в Європі” (1978).

Був членом Асоціації мистецтвознавців. Його дружиною була письменниця Марселіна Швам. Похований на Повонзькому кладовищі у Варшаві.

Текст: Петро Гаврилишин
З польської переклав Володимир Гарматюк

Партнери

Співпраця

Медіапартнери

Kancelaria Prezesa Rady Ministrów

Проєкт підтримує Канцелярія голови Ради міністрів Республіки Польща в рамках конкурсу полонія та поляки за кордоном 2021

Fundacją Wolność i Demokracja

Проєкт „Професійні медіа в Україні 2021-2022” реалізує Фонд „Свобода та демократія”


Матеріал містить лише погляди автора/ів і не може бути прирівняний до офіційної позиції Канцелярії голови Ради міністрів Республіки Польща

Up