Фото: Кароліна Шостак

Російсько-українська війна, боротьба за свободу та територіальну цілісність України стали особистою справою кожного мешканця країни. Ніхто не залишається осторонь і хоча не кожен може тримати зброю в руках, однак словом чи вчинком, кожен старається наблизити перемогу. З перших днів повномасштабного російського вторгнення Ольга Антипенко почала волонтерську діяльність, організовуючи допомогу для захисників України. Свою історію жінка розповіла Дануті Стефанко.

Розкажіть, будь ласка, як змінилось Ваше життя після 24 лютого?

Напевно не тільки моє життя змінилося. Змінились життя мільйонів українців. Усі мої родичі, рідний брат, двоюрідні брати, з першого дня пішли захищати Україну. Я не сумнівалась ні на хвилину в жодному з них. Я була впевнена на 100 відсотків, що вони будуть в перших рядах. Так і сталось. Спочатку був шок, несприйняття. Треба було заспокоювати батьків, свою родину, бо в мене якраз усі члени родини опинились у гарячих точках. Це був Чернігів, Київ, Миколаїв – усі міста, які зазнали найбільших ушкоджень. У перші дні війни це особливо Чернігів, який був знищений на 70 відсотків.

У будинок мого брата, моїх батьків, де вони перебували, прилетіло дві ракети. Він був зруйнований повністю. Їх врятувало тільки те, що вони знаходились у той час у підвалі. Тому мене війна накрила так зразу, але зразу ж прийшло рішення, що треба щось робити. Людина не може сидіти. Ми мусимо разом щось робити, кожен на своєму місці.

Я розуміла, що не можу піти, бути з братами, хоч я багато разів писала, казала, щоб знайшли мені місце, я піду й буду з ними, що треба – буду робити. Але хлопці казали: „наразі виконуй те, що ти можеш виконувати”. Спочатку ми з подружками пішли готувати їсти для переселенців, для біженців, для військових на нашому аеродромі. Потім почалося розуміння того, що нашій армії дуже багато чого потрібно.

Фото: Кароліна Шостак

Для мене волонтерство взагалі було новою справою. Я навіть не знала як це робиться, що робити, але на велике щастя, коли ти маєш знайомих, друзів – один через одного мені всі помогли. Я звернулась до одного, він мені дав контакт до других, другі дали до третіх, треті – до десятих, і вкінці кінців утворилася така спільнота франківських волонтерів. Мені здається, що ці люди вчились цього дуже довго.

Наприклад, Аліна Чіркова з Центру польської культури та європейського діалогу, я з нею познайомилася через десятих людей, але ця людина не знаючи мене, відгукнулась через три секунди, як тільки я написала на Viber: „Аліна, чи можете щось допомогти хлопцям?”. Три секунди, я не встигла відкласти телефон, як ця допомога вже йшла до мене. Вона познайомила мене ще з кимось, це так закрутилося.

Приїхали хлопці, ми їх завантажили. Коли вони приїхали на позиції, почали роздавати допомогу з Польщі, цукерки, льодяники, печиво – повірте, дорослі люди плачуть. Я плачу по телефону, коли це бачу, коли чую. Вони кажуть: „передайте тим молодим дівчатам, полякам, низький уклін”. Я дивуюся, думаю, Боже, вони стільки там роблять, вони в таких складних умовах, а ми в теплому ліжку, в теплій хаті, передаємо їм, по нашому, такі дрібниці, а вони це так цінують і так нам дякують. Кожен раз дзвонять і кажуть передавати всім привіт.

Я була в шоці від того, як цю допомогу сприймають військові. Вони давно казали: „якби не ви, якби не волонтери – невідомо, що б було, фронт був би напевно не там”. Цю силу, яку дають волонтери, цей фронт у тилу, їм дає ще більшу силу. Без нашої допомоги тут, напевно моральний дух і якась мотивація була б не настільки сильною.

Фото: Кароліна Шостак

Вони знають, що ми тут боремось за них, молимось за них. Дуже добре знаю отця Владислава Іващака з римо-католицького костелу. Заїжджали до нього, підтримхлопців, помагав, передавав вітання, малюнки дітей. Хлопці привезли на позиції, розвішали в бліндажах. Це було просто свято. Наш фронт потрібен, ми мусимо його робити, мусимо допомагати нашим хлопцям, а вони сказали, що зроблять все для нас, щоб усі ми були здорові, щасливі і знову жили в тому мирі, в якому ми жили до того. Слово „перемога” тепер для кожного, і для них, і для нас, буде мати зовсім інакше значення.

Це неймовірно, скільки доброго можна зробити спільними зусиллями. Також неймовірною була допомога Польщі, яка з перших днів повномасштабної війни однією з перших назвала терористичну російську атаку на Україну своїм іменем, відразу почала приймати українських біженців, але також надавати військову, гуманітарну допомогу. Яке це має значення для українців?

Спільними силами ми можемо зробити все, тому вони і ми, це ті дві сили, які дадуть перемогти добру зло. Натомість польська допомога це підтвердження того, що Польща є нашим найближчим другом. Не тільки сусід територіально. Попри всі історичні події, які відбувались раніше, це наш друг і буде нашим постійним другом. Якщо прийдеться допомагати полякам, то я впевнена на 100 відсотків, що українці будуть так само першими.

Дуже багато говориться про те, що ця війна є новим етапом польсько-українських відносин, добрих відносин.

Цей етап ще більше укріплює їх, робить новий шар довіри й такого захоплення українцями. Можливо не всі розуміли, що українці настільки сильна та згуртована нація. Я думаю, що українці дали дуже хороший приклад усій Європі як треба ставати на захист своєї держави. Приклад дружби показала Польща, покаже й Україна по відношенню до Польщі.

Фото: Кароліна Шостак

Також варто зазначити, що Україна зараз захищає не тільки свою незалежність, Україна захищає цілу Європу і взагалі весь світ, тому що, якби росіяни не мали України на своєму шляху, вони пішли б далі, а бачачи реакцію Європи та НАТО у перші дні війни, невідомо де б сьогодні вони були.

Так, поляки це прекрасно розуміють, вони завжди це показують і говорять про це. Ми недавно були в Польщі, деякі поляки помагають, дають хлопцям якийсь одяг. Там був такий пан Томек, він сказав: „Я прекрасно розумію, що якби не було України, ми б були перші, ми мусимо вам помагати найбільше, тому, що Ви наші захисники”. Він не каже „захисники України”, він каже: „ви наші захисники. Ми перед вами вклоняємось і будемо вам допомагати стільки, скільки буде треба”.

Бажаємо всім нам, щоб ця війна закінчилась, а польсько-українська дружба не закінчувалась ніколи.

Вона не закінчиться ніколи, бо ми два народи, які дуже подібні в плані вірності, дружби та цінування тої дружби, яка є.

Дякую Вам дуже за розмову!

Партнери

Співпраця

Медіапартнери

Kancelaria Prezesa Rady Ministrów

Проєкт підтримує Канцелярія голови Ради міністрів Республіки Польща в рамках конкурсу полонія та поляки за кордоном 2021

Fundacją Wolność i Demokracja

Проєкт „Професійні медіа в Україні 2021-2022” реалізує Фонд „Свобода та демократія”


Матеріал містить лише погляди автора/ів і не може бути прирівняний до офіційної позиції Канцелярії голови Ради міністрів Республіки Польща

Up