Фото: Данута Стефанко

Про переклади та творчість Збіґнєва Герберта розповів Дануті Стефанко з радіо CKPiDE Андрій Павлишин – перекладач, журналіст і викладач Українського католицького університету у Львові. Він переклав вибрані вірші та збірки есеїв Збіґнєва Герберта. Переклав творчість Бруно Шульца та Чеслава Мілоша, а також щоденники та біографії Александра Фредро чи Януша Корчака. Цього року він очолював конкурсну комісію Загальноукраїнського студентського конкурсу перекладу Ніч перекладачів 2024.


Я за походженням львів’янин, за освітою історик, а за захопленням перекладач. Я переклав багато різних книг. Дуже тішуся, що в моєму доробку є есеїстична трилогія Збіґнєва Герберта, а також твори багатьох інших польських письменників і дослідників історії філософії та релігієзнавства.

Звідки ця любов до польської літератури?

Я народився у Львові й все життя проживав у цьому місті. Причина цього якоюсь мірою сумна, бо я нащадок українців – вигнанців з Польщі після II світової війни. Вони були змушені пересилитись з Лемківщини, втратили там все, але знайшли тут інший світ.

Я виріс у місті, яке є спільним надбанням різних народів, людей, різних культур і цивілізацій. Я помітив це ще в дитинстві, це було для мене джерелом великого захоплення і задоволення. Я хотів передати це своїм співвітчизникам, українцям від Львова до Харкова, по всій країні.

Фото: Данута Стефанко

Є багато польських авторів, яких я перекладав, пов’язаних зі Східною Галіцією, властивою Галіцією, або ширше – з Галіцією, яка у XIX столітті включала в себе Краків і землі навколо нього. Ці автори мені найближчі, найцікавіші. Я їх популяризував, перекладав. Моя перекладацька доля незвичайна, бо я зайнявся цим уже в зрілому віці через захоплення. Дуже часто я переконую видавців видати певні книги, а не вони дають мені замовлення на переклад якихось книг з польської мови.

Мною не керує успіх, великі тиражі, популярність і подібні речі. Усе своє життя я спокійно роблю свою справу, популяризую спадщину цієї землі, цих різних людей. Я хочу, щоб поляки та українці порозумілись, а для цього потрібно, щоб вони спочатку зрозуміли один одного, тому що українці й поляки схожі, але водночас дуже різні. Вони повинні познайомитися з культурою, літературою, мистецтвом, врешті, з різними релігійними питаннями, присутніми в їхній спадщині. Тоді, на мою думку, вони зможуть краще жити пліч-о-пліч, працювати разом заради спільного майбутнього Європи та майбутнього вільного світу.

Чудовою ініціативою, яка популяризує польську літературу серед громадян і мешканців України є Ніч перекладачів. Цьогорічна едиція була присвячена постаті Збіґнєва Герберта. Чому він такий особливий?

Для Польщі та світу Збіґнєв Герберт є одним з найвидатніших поетів польської мови, творцем, який відкрив світові польську поезію через філософський ключ, ключ роздумів про буття, про людину, про її долю, про призначення інтелектуала в сучасному світі та інші подібні речі, які цікавлять усіх освічених людей у всьому світі. Це цікаво та потрібно.

Фото:д ім. Збіґнєва Герберта

Окрім того – я мав до цього більше відношення, бо переклав три томи його есеїв – він писав про класицистичну грецьку та латинську спадщину, а також про спадщину Італії, Франції, інших країн Півдня та Заходу.

На жаль, цей опозиціонер, людина, яка різко висловлювалася про комунізм і владу, що панувала більшу частину його життя в нашій частині світу, був у чорному списку в Радянському Союзі. Потім, у незалежній Україні, його просто не популяризували належним чином, він не увійшов до канону так, як на це заслуговував. Це завжди було моєю великою мрією.

У мене теж є певна приватна інтенція. Я роками ходив тими ж вулицями, що й Збіґнєв Герберт. Будучи дитиною, я жив недалеко він його останнього дому. Я вчився в школі навпроти тої гімназії, яку він описав в „Уроці латинської”. Ці самі місця у Львові, які захоплювали його як дитину, захоплювали також мене. Я відчував цей дух, атмосферу, дощову погоду цього міста.

Я читав його твори – вірші та есеї – ще тоді, коли не знав, що він був львів’янином. Пізніше я дізнався більше подробиць про його біографію. Я відчув, що, описуючи вулиці Італії чи Франції, він насправді писав про Львів, його погоду, його людей, його культурну спадщину, стосунки, які тут панували. Він одягав це в плащ алюзій, метафор та інших речей, на відміну від Залевського, який відкрито писав про Львів.

Фото: Данута Стефанко

Він був ближчим до Лема з його „Високим замком”. Говорив про Високий Замок, а водночас говорив про якесь універсальне місто, місто щастя, яке існує десь в його уяві. Мені хотілося це передати, своє дитяче відчуття й відчуття Герберта через свої враження, іншим читачам.

Ви були головою конкурсної комісії Ночі перекладачів. Як Ви оцінюєте роботи учасників?

Взагалі я тішуся, що вони є, бо це рідкісна професія – перекладач з польської мови, який займається художньою літературою, віршами, есе, а не тільки технічним перекладом.

Це дуже талановиті молоді люди, яким треба над собою працювати. Видно, що в них є певна сміливість в інтерпретації. Це дуже важлива річ. Коли автор сковує перекладача, не дає йому крил, тоді переклад виходить сухим і нецікавим, твердим як камінь. Ці молоді люди, які подали свої тексти на Конкурс, показали відкритість на світ, широкі знання й сміливість в інтерпретації. Вони перенесли культуру на культуру, а не слово на слово. Саме це я найбільше ціную в перекладачах.

Текст: Данута Стефанко

Партнери

Співпраця

Медіапартнери


Матеріал містить лише погляди автора/ів і не може бути прирівняний до офіційної позиції Канцелярії голови Ради міністрів Республіки Польща

Up