Фото: Яцек Беднарчик / Польське пресагентство

Цього року, 17 жовтня, ми вперше відзначали Міжнародний день нематеріальної культурної спадщини, який був установлений ЮНЕСКО. Запрошуємо ознайомитись з польськими записами у цьому списку.

Краківське шопкарство

Традиція конструювання шопок, або ж вертепів, яка сягає XIX століття, нерозривно пов’язана з Краковом. Шопка – це легка конструкція, яка представляє сцену Різдва Христового в оточенні характерних краківських будинків і пам’яток архітектури. Зазвичай також зображаються інші сцени, що нагадують про історичні, культурні або сучасні суспільні події з життя Кракова, Польщі чи світу, в яких розміщуються фігурки постатей та використовується штучне освітлення.

У перший четвер грудня майстри приносять на ринкову площу в Кракові свої роботи, які пізніше, від грудня до лютого, виставляються в Історичному музеї міста Кракова. Шопкарство виконує також важливу освітню роль, причиняючись до переказування знань на тему історії міста, його архітектури та звичаїв.

Фото: Артур Решко / Польське пресагентство

Бортництво

Бортництво практикувалось протягом століть на території великих лісових комплексів та на їх окраїнах, у сільських господарствах. Ця культура – це сукупність звичаїв і практик, а також ритуалів і вірувань, пов’язаних зі збереженням бджіл на зростаючих деревах і в пнях повалених дерев. Створюючи для бджіл умови, наближені до природних, і не втручаючись у їхній життєвий цикл, бортники займаються опікою над бджолами. На відміну від бджолярів, метою бортників не є інтенсифікація виробництва меду.

У родинах, які зберігають традиції бортництва діти вчаться з раннього віку, спостерігаючи та допомагаючи дорослим у сезонних роботах. Сьогодні все частіше організовуються майстер-класи, на яких передаються основи практичних знань як про бортництво, так і про суспільні, кулінарні та лікувальні звичаї, які з ним пов’язані. Спеціальна лексика для окреслення певних дій та інструментів також є вираженням культури бортництва.

Фото: Гражина Мислінська / Гість

Традиція квіткових килимів на процесії Божого Тіла

Традиція компонування квіткових килимів, пов’язана з відзначенням Свята Божого Тіла, під час якого щорічно, після урочистої Святої Меси, з костелів виходять процесії. У деяких місцевостях мешканці вкладають на шляху процесії, особливо на відрізку перед своїм домом, кольорові, символічні килими з квітів. Квіткові килими, які вкривають дорогу з костелу через село, інколи сягають двох кілометрів довжини. Для створення килима служать квіти, зібрані на поблизьких полях або ж вирощені в садах біля домів.

Кілька днів перед Святом мешканці цілими родинами збирають квіти, а створення килимів розпочинають на світанку в день Божого Тіла. Ефектом кількагодинних приготувань є спільний витвір мистецтва, який висловлює релігійні почуття, креативність та любов до природи. Традиція об’єднує цілу спільноту та формує локальну ідентичність. Ця практика передається з покоління в покоління.

Фото: Гніздо соколярів

Соколярство – жива спадщина людства

Соколярство – це мистецтво і традиційна практика приручення соколів, а іноді й інших хижих птахів – орлів, яструбів і канюків, що практикується вже понад 4 000 років. У часи раннього Середньовіччя її задокументовано в різних частинах світу. Спочатку полювання дресованих хижих птахів було для людей способом добування їжі. З часом соколярство почало набувати іншого значення, ставши суспільною практикою та розвагою.

Соколярство передається з покоління в покоління різними способами, зокрема, через навчання під оком наставника, в родині чи тренувальних клубах. Сучасна практика соколиного полювання – це передусім захист соколів та середовища їх існування. Хоча соколярі походять з різних традицій, їх об’єднують спільні цінності та практики, такі як методи розведення, тренування та догляду за птахами, а також зв’язки, які формуються між соколярами та птахами.

Фото: Національний інститут спадщини

Лісосплав

Лісосплав у Австрії, Чехії, Іспанії, Латвії, Німеччині та Польщі походить з Середньовіччя, коли сплавляли деревину та перевозили на плотах товари й людей, використовуючи природну течію води. Інколи плотогони, які вирушали в далекі місця, проводили на плотах цілі тижні, разом живучи та працюючи. Так виникла спільнота плотогонів, яка поділяла спільні цінності та вирізнялася своїми знаннями, навичками й обізнаністю з технікою, необхідною для будівництва плотів і судноводіння.

Традиція збереглась завдяки молодіжним таборам, діяльності місцевих шкіл, фестивалям і майстер-класам. Плоти, які можуть мати до 600 метрів завдовжки, 50 метрів завширшки й 2 метрів заввишки, сьогодні використовуються переважно для річкового судноплавства. Їх будують так само, як і раніше. Спеціально підбирається деревина, колоди зіштовхуються в річку та з’єднуються, утворюючи плоти. Захист води та екосистем, а також раціональне використання деревини, глибоко вкорінені в практику лісосплаву.

Джерело: unesco.pl

З польської переклала Кароліна Шостак