Фото: Данута Стефанко
В Івано-Франківську відбувся підсумок проєкту з ремонту та облаштування укриття у 23 ліцеї ім. Романа Гурика, реалізованого Фондом „HumanDoc”. Станіслав Бруднох, виконавчий директор інституції був гостем Данути Стефанко в радіо CKPiDE.
Чим займається Фонд? Як ця робота стосується України?
Ми спеціалізуємось на гуманітарній допомозі та ініціативах розвитку. В основному ми працюємо в країнах Східної Європи, таких як Україна, а також Південного Кавказу та Центральної Азії. В Україні ми працюємо з 2016 року. Займаємося підтримкою людей, які постраждали внаслідок війни – дітей, молоді, дорослих, сімей.
Найбільші руйнування, які приносить війна – це не інфраструктура. Найбільші знищення відбуваються в психіці людей. З’являються травми, присутні протягом кільканадцяти років, десятиліть. Нашою метою є, зокрема, підтримка стресостійкості українського суспільства у відповідь на ці всі подій. Війна колись закінчиться, але травми й ці переживання залишаться. Ми хочемо, щоб люди в Україні, діти, молодь, були готові до дорослого життя, до життя після війни, щоб вони змогли впоратися з цими травмами та важким досвідом.
Фото: Данута Стефанко
Якщо говорити про конкретні дії, що вдалося осягнути в рамках цієї польсько-української співпраці?
Цього року ми розпочали роботу в Івано-Франківську. Тут ми співпрацюємо, зокрема, з 23 ліцеєм. Ми саме закінчили офіційні роботи, що стосувались приготування укриття для учнів цієї школи, так, щоб вони могли цей час тривог і сирен провести в доброму місці. Укриття ніколи не було природним місцем для дітей, але ми стараємось разом з дирекцією школи зробити все, щоб цей час був якнайменш проблематичним, щоб створити якусь тінь нормальних занять, попри те, що вони проходять в укритті.
Нам вдалося пристосувати це укриття, його інфраструктуру. Також ми поміняли вікна в спортзалі. Закуплено обладнання, тобто вогнегасники, аптечки, комп’ютери. Діти та молодь є групою, найбільш вразливою до наслідків війни. Хоча тут, в Івано-Франківську, немає прямих бойових дій, однак усе, що доходить до дітей, сирени чи падіння ракет, дуже на них впливає. Ми намагаємося зробити все, щоб цей час пройшов у трохи кращих умовах.
Повномасштабна війна в Україні триває майже три роки. Як ця допомога змінювалась протягом цього часу? Чи вона стала інтенсивнішою? Чи, однак, маємо зараз такий період, в якому цієї допомоги менше?
Ми починали з перших днів війни. Займалися евакуацією людей з Маріуполя та Східної України, адже там у нас була партнерська організація. У перші два місяці війни нам вдалося вивезти в Польщу понад 700 осіб і забезпечити їм житло. Потім наша організація відкрила центри підтримки, центри юридичної інформації. Ми працювали в осередках колективного проживання для людей з України.
Фото: HumanDoc / Facebook
Зараз ці потреби змінюються. Це такий природний цикл. Спочатку ескалації конфлікту є інші потреби, такі як їжа, житло, евакуація та втеча. Зараз, коли частина осіб, наприклад у Польщі, вже пристосувалась до життя, або частина людей в Україні бачить, що треба почати жити та інакше функціонувати, що потреби змінюються, допомога також інша. Будування безпечної інфраструктури чи підтримка окремих груп – робота з дітьми та молоддю в психологічній підтримці, допомога для внутрішньопереселених осіб.
Так чи інакше, ця гуманітарна допомога для України зменшується. За три роки міжнародні організації та інституції, які її фінансували, переходять в інші місця. Це такий цикл допомоги. На початку ми працюємо тут і зараз, допомагаємо в найбільш термінових потребах, а пізніше, на жаль, ці кошти закінчуються. Ця ситуація не стосується тільки та виключно України. Я майже 15 років працюю у сфері гуманітарної допомоги, на жаль, це нормальні механізми. Ми також залежимо від міжнародної політики, де багато речей вирішується понад нашими головами.
Однак війна все ще триває, й надалі є люди, яким необхідна допомога. Чому, попри різні зміни та політичні тенденції, ця допомога потрібна?
Це такий природний рефлекс, що ми хочемо допомагати людям і в місцях, де відбувається зло. Для нас, для Польщі, це також особливо важливо, адже війна триває в нашого найближчого сусіда. Навіть, якщо стосунки між Польщею та Україною бувають різні – так уже є між сусідами, що ці відносини не завжди найкращі – однак ми, як поляки, не дивлячись на минуле, відкрили наші доми та серця, й показали цю солідарність.
Фото: Данута Стефанко
Сьогодні ми бачимо, що треба підтримувати Україну, бо так насправді, це трохи боротьба за наше майбутнє в Польщі. Це природне прагнення допомогти. У Польщі постійно є багато організацій, осіб, які допомагають чи збирають кошти, надсилають в Україну. Ми всі чекаємо, коли ця війна закінчиться, хоча її наслідки ми будемо відчувати ще протягом десятиліть.
Чи плануються подальші дії в гуманітарному напрямку?
Наша організація працює в Івано-Франківську, паралельно також у Харкові та Харківській області. Протягом найближчих трьох років ми будемо проводити ініціативи, які стосуються психологічної, соціальної підтримки, а також інфраструктурну діяльність. У наступному році ми зробимо ремонт укриття в черговій школі. Наша діяльність можлива завдяки підтримці польського Міністерства закордонних справ, яке призначає кошти в рамках гуманітарної підтримки для України.
