Фото: Івано-Франківська обласна філармонія ім. Іри Маланюк

Поезія, прозові твори, художнє та театральне мистецтво чи врешті-решт музика є віддзеркаленням історії та цінностей окремих народів. Вони створюють своєрідний культурний код. Про значення культури в історії польського народу, а також в умовах російсько-української війни говорив польський диригент українського походження Роман Ревакович у розмові з Данутою Стефанко з радіо CKPiDE.

Музика є наднаціональним, надісторичним, надполітичним об’єднувачем. Це мова, зрозуміла, мабуть, кожному.

Музиці не потрібен перекладач. Музика – це чудовий посередник, який може об’єднувати. Ширше – мистецтво, культура – всі, хто знає історію Польщі, знають, якою важливою була культура в XIX столітті, коли Польщі не було на політичній карті світу, але були поети, композитори, письменники й сьогодні саме вони є для нас квінтесенцією Польщі XIX століття.

Культура – це надзвичайно важливе явище. Вона є обличчям народу, тож кажу, що пізнання культури сусідів є глибоким пізнаванням сусідів, пізнаванням того, що найважливіше. Українці сьогодні віддають життя на Сході, щоб могти творити власне культурне обличчя. Я дуже радію, що знов можу бути в Україні з польською музикою на фестивалі „Прикарпатська весна”.

Ви згадували про війну в Україні. Зараз панують два протилежні погляди. Частина людей вважає, що культура не на часі, а інші – що культура є тим, за що борються українські захисники. Чому варто жити, відвідувати культурні події попри все?

Фото: Юрій Рильчук

Я повторю щось, мабуть, відоме. Це слова Вінстона Черчилля з II світової війни. Під час нальотів німецьких літаків на Англію, коли Англія була розстрілювана, звісно, бракувало коштів – перша думка, що всі кошти треба призначити на те, щоб захищатись. Черчиллю, тодішньому прем’єру британського уряду, представлено пропозицію зменшити видатки на культуру. Він сказав: „а за що ми тоді боремось?”.

Культура є обличчям, душею, серцем народу. Міцкевич, Словацький, Монюшко, Шопен – це творці, які жили в часи, коли Польщі не було на карті світу, тож скажу так – звісно, це страшні часи. Подумати про те, як людство не спроможне вчитись на історії… Адже маємо страшну II світову війну. Скільки там було жорстокості. Попри цю жорстокість ми мали також Югославію, парадоксально.

Це якісь страшні часи – я вже непризовного віку, тому можу тільки тримати міцно затиснуті долоні, щоб солдатам, які захищають Україну, вдалось її захистити – але важливо, щоб там, де ще так активно не літають кулі, щоб там були культурні заходи, бо ці культурні заходи свідчать про те, що держава живе, народ живе і не дозволяє себе зламати.

Дуже Вам дякую за розмову, а передусім за гарну місію, яку Ви виконуєте для зміцнення польсько-українських відносин.