Польські біженці переховуються в лісі у Волинському воєводстві (Фото: Інститут національної пам’яті Польщі)
Як будувати спільне майбутнє, коли тінь минулого все ще лежить на відносинах? 11 липня у Польщі відзначається Національний день пам’яті жертв геноциду, вчиненого українськими націоналістами – вшанування передусім поляків, громадян Другої Речі Посполитої, які стали жертвами масових вбивств на Волині та Східній Малопольщі у 1943-1945 рр. Серед жертв були також євреї, вірмени, чехи та українці, які, ризикуючи життям, допомагали чи протидіяли злочинам. Були також акції відплати. Ці події закликають як до пам’яті, так і до роздумів.
Що таке Волинська трагедія?
Волинська трагедія – це хвиля жорстоких етнічних чисток, здійснених українськими націоналістами проти польського населення, яке проживало на східних прикордонних землях Другої Речі Посполитої. Кульмінацією стало 11 липня 1943 року, так звана Кривава неділя, коли на десятки сіл скоординовано напади, вбиваючи їхніх мешканців, включаючи дітей, жінок і літніх.
За різними оцінками, кількість жертв становила від 80 000 до понад 100 000 осіб. Злочин супроводжувався винятковою жорстокістю. Це був спланований геноцид, про що свідчать історичні джерела та свідчення тих, хто пережив погроми. З польського боку також мали місце відплатні акції, які були, серед іншого, формою реакції та захисту від тотального знищення.
Пам’ять і правда – польська перспектива
Для багатьох поляків Волинь є символом не лише великої національної трагедії, але й незагоєної історичної рани, яка досі впливає на польсько-українські відносини. Протягом багатьох років ця тема замовчувалася або маргіналізувалася, тому встановлення Національного дня пам’яті у 2016 році стало кроком до вшанування жертв та пошуку історичної правди. У 2025 році польський парламент встановив 11 липня державним святом.
Пам’ятник полякам, вбитим на Волині та Східній Малопольщі у Підкарпатському воєводстві (Фото: Дарек Дельмановіч / PAP)
Польща послідовно вимагає гідного вшанування пам’яті жертв, у тому числі дозволу від української влади на ексгумацію та позначення місць поховань вбитих. У 2025 році були проведені ексгумаційні роботи на місці колишнього села Пужники в Тернопільській області. Польсько-українська команда розкопала останки щонайменше 42 осіб – жінок, чоловіків і дітей.
11 липня у Польщі проходять урочистості на державному та місцевому рівнях – покладання вінків, заклики до пам’яті, меси за вбитими, наукові конференції, виставки, кінопокази та зустрічі з тими, хто вижив. У багатьох містах також організовуються освітні та громадські заходи, щоб згадати події тих днів, віддати данину пам’яті жертвам і зберегти історичну пам’ять.
Голос української сторони – складна спільна історія
Волинська різанина залишається болючим питанням у польсько-українських відносинах. У своїй заяві Міністерство закордонних справ України визнає ці події трагічною сторінкою історії, вказуючи на необхідність відкритого, відповідального та політично вільного історичного діалогу. Українська влада декларує розуміння чутливості поляків до цієї трагедії, але водночас нагадує про власні страждання – репресії, депортації та жертви насильства.
Нещодавно в Україні відбулися два загальнонаціональні круглі столи за участю провідних істориків та експертів у сфері польсько-українських відносин, на яких йшлося про необхідність експертного діалогу та об’єктивної оцінки минулого.
Зустріч українських дослідників польсько-українських відносин в Івано-Франківську (Фото: pnu.edu.ua)
Україна висловила волю до подальшої співпраці у справі вшанування пам’яті жертв, а також бажання відновити діяльність Польсько-українського форуму істориків та формату відкритого діалогу – Форуму партнерства – як важливих платформ для обміну думками та пошуку взаєморозуміння. В офіційних комюніке зазначається, що лише єдність і взаємоповага можуть захистити наші народи від зовнішніх маніпуляцій і дозволити нам будувати спільне європейське майбутнє.
Польсько-українське примирення на Волині
Пам’ять про жертв Волинської різанини – це не лише історичний обов’язок, але передусім моральний. Примирення, однак, не може означати забуття – воно має будуватися на фундаменті взаємного визнання страждань, вірогідних історичних фактів та відкритого діалогу.
На початку липня 2025 року на Волині відбувся семінар з питань польсько-українського примирення. Експерти, науковці та журналісти з обох країн обговорили найскладніші питання у взаємних відносинах – від ексгумації жертв злочинів 1943 року до небезпеки російської дезінформації.
Польсько-український семінар з питань примирення у Замлинні Волинської області (Фото: Кароліна Романовська / Facebook)
Учасники наголошували, що поляки та українці – попри те, що протягом останніх років вони мали багато спільного – все ще відрізняються один від одного: культурно, емоційно, у поглядах на історію. Припущення, що ми думаємо і відчуваємо однаково, може призвести до розчарувань і непорозумінь, коли виявиться, що інша сторона сприймає реальність інакше. Тому взаєморозуміння, відкритість і готовність до щирого діалогу мають вирішальне значення.
Спільне майбутнє Польщі та України вимагає мужності, правди та поваги до страждань. Як наголошував Святий Йоан Павло ІІ: „Не може бути єдності без примирення, а примирення не може бути без прощення і правди”. Ці слова залишаються актуальними й сьогодні, коли історія все ще волає до чесного слухання.
Текст: Артур Ліперт
