Фото: ossolineum.pl
Сейм Республіки Польща визначив патронів року 2026. Ними стали: творець і засновник Національного інституту ім. Оссолінських – Юзеф Максиміліан Оссолінський, один із батьків незалежності – Ігнація Дашинського, художника, свідка Катинської трагедії – Юзефа Чапського, письменника – Сергіуша П’ясецького, просвітника і вченого – Станіслава Сташіца, співака – Мечислава Фогга. Патроном наступного року також стало Польське радіо.
Патрони 2026 року були затверджені Сеймом в окремих постановах.
Фото: ossolineum.pl
ЮЗЕФ МАКСИМІЛІАН ОССОЛІНСЬКИЙ
Він був вшанований „у двохсоту річницю смерті засновника Оссолінеум – людини, яка зробила великий внесок у польську культуру та науку”.
Юзеф Максиміліан Оссолінський герба Топор народився в середині XVIII століття у Волі-Мелецькій на історичній землі Сандомирської. Випускник Collegium Nobilium єзуїтів у Варшаві. Бібліофіл, романіст, поет, дослідник літератури, перекладач, лексикограф, історик, попередник досліджень слов’янської мови, політик.
Протягом усього життя він створював приватну бібліотеку, в якій збирав переважно полоніку – польську літературу та літературу про Польщу. Першим опікуном і бібліотекарем цих колекцій був Самуель Богуміл Лінде, який завдяки ним створив основу свого „Словника польської мови”.
Оссолінський домігся, щоб у 1817 році імператор Австрії затвердив акт заснування під назвою „Створення сімейної публічної бібліотеки імені Оссолінських у Львові”. Він передав свої колекції новоствореній фундації. Колекція містила близько 30 тис. друкованих видань: книг і журналів, понад 700 рукописів, 130 карт і атласів, близько 2 тис. гравюр, 350 монет і медалей, 20 картин, а також набір мушель і мінералів.
Реставрацію будівель у Львові та їх адаптацію до потреб таких цінних колекцій проводив, зокрема, пізніший генерал Юзеф Бем. У 1823 році фонди Національного інституту ім. Оссолінських були розширені колекцією мистецтва Генрика Людвіка Любомирського, а при бібліотеці було створено Музей князів Любомирських. У 1827 році книжкову колекцію Оссолінського було перевезено з Відня до Львова. Тоді ж було засновано видавництво „Оссолінеум” для публікації результатів науково-дослідних робіт над зібраними колекціями.
Юзеф Оссолінський помер 17 березня 1826 року у Відні, а справа його життя – Оссолінеум – до сьогодні є одним з найважливіших центрів польської культури і науки. Вже два століття заклад виконує функцію національної бібліотеки і музею.
„Фонд Юзефа Максиміліана Оссолінського є одним із символів непохитності поляків у захисті своєї ідентичності та незалежності”, – зазначено в постанові.
Фото: przystanekhistoria.pl
ІГНАЦІЙ ДАШИНСЬКИЙ
У 2026 році виповниться 160 років від дня народження і 90 років від дня смерті Дашинського – прем’єр-міністра, маршалка Сейму й одного з батьків незалежності.
Ігнацій Еварист Дашинський народився 26 жовтня 1866 року в Збаражі, помер 31 жовтня 1936 року в Бистрій-Сілезькій.
„Громадська діяльність Ігнація Дашинського була спрямована на розвиток парламентської демократії та відродження польської держави. [...] Він був співзасновником і лідером Польської соціал-демократичної партії Галичини та Сілезії чесинської, яка боролася за поліпшення долі робітників і відродження незалежної Польщі”, – йдеться в постанові.
28 жовтня 1918 року він увійшов до складу Польської ліквідаційної комісії, а 7 листопада 1918 року очолив Тимчасовий народний уряд Республіки Польща, який був створений у Любліні як перший польський орган влади, незалежний від держав-окупантів.
„У липні 1920 року, в найдраматичніший період польсько-більшовицької війни, він став віцепрем’єр-міністром Уряду національної оборони. Він брав активну участь у роботі Законодавчого сейму, який 17 березня 1921 року ухвалив конституцію відродженої Польської держави. Завдяки Дашиньському в конституції було закріплено право на соціальне страхування та заборону дитячої праці”, – підкреслено в постанові.
У 1928-1930 роках він був маршалом Сейму. Виступав як „захисник парламентської демократії, був також противником російського та більшовицького імперіалізму, прихильником свободи преси, захисником прав етнічних та національних меншин, поборником громадянської освіти”, – йдеться в постанові.
Фото: Лешек Єжи Пенкальський / PAP
ЮЗЕФ ЧАПСЬКИЙ
У постанові нагадується, що у 2026 році виповнюється 130 років від дня народження Юзефа Чапського, видатного художника, а також великого поляка і європейця. „Чапський засвідчив як жорстокість, так і красу та прагнення істини у XX столітті”, – підкреслено у постанові.
„Юзеф Чапський, який жив у 1896-1993 роках, був видатним художником, одним із провідних представників капістського середовища, яке відіграло ключову роль у польському мистецтві міжвоєнного періоду. Він був також чудовим письменником, автором глибоких есеїв про мистецтво та літературу, а також унікальних щоденників, що налічують близько трьохсот зошитів. Як учасник польсько-більшовицької війни, він був нагороджений Орденом Віртуті”, – йдеться в постанові.
У вересні 1939 року потрапив у радянський полон. „Був свідком Катинської трагедії, а після звільнення в 1941 році – офіцером армії генерала Владислава Андерса. У своїй книзі „На нелюдській землі” він представив шокуючу картину Радянського Союзу під час Другої світової війни. Після війни, як емігрант, разом з Єжи Гедройцем співзасновник паризького журналу „Культура”, – написано.
Також зазначено, що він був одним із попередників польсько-українського примирення та ідеї об’єднаної Європи.
Фото: Інститут національної памʼяті
СЕРГІУШ П’ЯСЕЦЬКИЙ
„Сергіуш П’ясецький – ветеран польсько-більшовицької війни, ас польської розвідки, але також контрабандист, бунтівник, в’язень. Видатний письменник, патріот, який навчився користуватися літературною польською мовою в дорослому віці, коли відбував покарання за збройний напад. Під час Другої світової війни – солдат Армії Крайової, керівник осередку, що виконував вироки підпільної Польщі над зрадниками. Після війни – емігрантський антикомуністичний письменник, на якого в Польській Народній Республіці було накладено повну заборону на друк. Один з найвидатніших творців польської літератури XX століття”, – зазначено в постанові.
Він народився в Ляховичах поблизу Барановичів на Білорусі. Був дитиною русифікованого польського шляхтича, начальника місцевої пошти Міхала П’ясецького та білоруски Клаудії Кукалович. У дитинстві та ранній юності він розмовляв виключно російською та білоруською мовами. Відвідував російські гімназії в Мінську, Бобруйську та Покрові.
„Затаврований за польське походження, на захист честі вступив у школі в бійку і побив інспектора гімназії. Його кинули до в’язниці для неповнолітніх, але незабаром він втік. З’явився в Москві в період Жовтневої революції. Смерть друзів і жорстокість більшовиків назавжди прищепили йому антикомунізм і радикальну критику Росії. Він повернувся до країни, закінчив польську Школу прапорщиків піхоти. Близько двох років воював у польсько-більшовицькій війні, зокрема в обороні Варшави”, – нагадують.
У 1922 році він став агентом польської розвідки. Діяв під прикриттям контрабандиста на російській території, незаконно перетинаючи кордон навіть 30 разів на місяць. У 1926 році його було звільнено зі служби. Того ж року за участь у грабіжницьких нападах його засудили до смертної кари. Завдяки втручанню II відділу Польської армії вирок було змінено на 15 років ув’язнення.
„Завдяки читанням він навчився літературної польської мови, а прочитавши на клаптику „Ілюстрованого щоденного кур’єра” оголошення про літературний конкурс на найкращий роман, почав писати. Його перший роман „П’ятий етап” був затриманий тюремною цензурою”, – підкреслюється.
Лише наступний: „Коханець Великої Ведмедиці”, потрапив до видавництва „Рій”. Його співвласником був Мельхіор Ванькович, який зацікавився талановитим в’язнем і домігся друку книги. У 1937 році „Коханець Великої Ведмедиці” став бестселером. Вийшли три наступні видання, твір було перекладено кількома мовами.
„Популярність книги спричинила те, що письменники та діячі культури почали просити про помилування П’ясецького. Були написані петиції та зібрані підписи під листами до президента. У 1937 році президент Ігнацій Мосцицький помилував Сергіуша П’ясецького. Творець вийшов на свободу за чотири роки до закінчення призначеного терміну ув’язнення”, – підкреслено в резолюції.
Перед війною вийшли ще „П’ятий етап” і „Рівні богам ночі”.
У вересні 1939 року він воював у Корпусі охорони кордону, а під час німецької та радянської окупації – в Армії крайовій на Віленщині. Після захоплення територій Польщі Червоною армією він переховувався під зміненим прізвищем. „Розшукуваний окупантами з НКВС та їх виконавцями з Уряду безпеки, був евакуйований з країни конвоєм UNRRA. Оселився у Великій Британії, писав нові книги та заробляв на життя тимчасовими фізичними роботами. Він застерігав від „холодного, кровожерного, розважливого плазуна російського імперіалізму” і був рішучим критиком митців, які вирішили співпрацювати з комуністичною державою”, – йдеться в постанові.
Фото: Національна бібліотека / Polona
ОТЕЦЬ СТАНІСЛАВ СТАШІЦ
Сташіц „без сумніву належить до кола найвидатніших представників польського Просвітництва”, – йдеться в постанові. У 2026 році виповниться 200 років від дня його смерті.
Станіслав Сташіц народився в Пілі в 1755 році. Був діячем Просвітництва, піонером кооперативного руху, політичним письменником і публіцистом, філософом і перекладачем, географом і геологом, католицьким священником, членом Освітньої палати Варшавського князівства, державним міністром Варшавського князівства, державним міністром Королівства польського.
Перед скликанням Великого Сейму та під час парламентських засідань анонімними „Зауваженнями про життя Яна Замойського” та „Попередженнями для Польщі” він підтримував реформування Речі Посполитої обох народів. Після третього поділу здійснював дослідницькі подорожі та проводив геологічні дослідження з метою вивчення національних ресурсів. Автор першої праці, присвяченої геологічній будові польських земель, під назвою „Про геологію Карпат та інших гір і рівнин Польщі” та „Геологічна карта Польщі та сусідніх країн”.
„За досягнення в галузі наук про Землю Станіслав Сташіц отримав почесний титул батька польської геології”, – зазначено в постанові. У 1808-1826 роках був президентом Товариства друзів наук. Товариство завдячувало йому двома штаб-квартирами у Варшаві: першою у трьох будинках на вулиці Канонія, а другою – у нинішньому Палаці Сташіца на Краківському передмісті. Він ініціював і значною мірою профінансував будівництво пам’ятника Миколаю Копернику, відкритого в 1830 році.
В епоху Конгресового королівства він долучився до організації Академічно-гірничої школи в Кельце, Варшавського університету, Школи цивільного будівництва доріг і мостів, Агрономічного інституту та Підготовчої школи до Політехнічного інституту. Завдяки йому було створено Гірничу дирекцію, модернізовано та запущено металургійні заводи та шахти, відкрито металургійний завод „Александр” у Білогоні під Кельце.
„Як власник кількох сіл у Люблінському воєводстві, він також став піонером сільськогосподарського кооперативу. Заснував Сільськогосподарське товариство в Грубешові. Передав селянам землю в спадкове користування, звільнив їх від панщини, заснував самоврядування, а на території громади заснував школи, лікарню та позиковий банк”, – зазначено в постанові.
Весь свій маєток він передав на соціальні та благодійні цілі, бажаючи „бути корисним народу”.
Фото: East News
МЕЧИСЛАВ ФОГГ
У 2026 році виповнюється 125 років від дня народження Мечислава Фогга (справжнє ім’я Мечислав Фогель) – сина продавчині в крамниці та залізничника, співака. Він продав понад 25 мільйонів своїх платівок, виступив на десятках тисяч концертів у Польщі та за кордоном, у його репертуарі було понад 2 тисячі пісень.
До війни був членом хору „Дана”. Виступав у кабаретах, театрах і ревю Варшави, таких як Banda, Polonia, Qui Pro Quo. Встановив довоєнний рекорд продажів платівок. Альбом „Це остання неділя” розійшовся тиражем понад 100 тис. примірників.
„Мечислав Фогг був не тільки зіркою міжвоєнної та повоєнної сцени. У 1910 році він вступив до скаутської організації. Як 18-річний доброволець воював у польсько-більшовицькій війні 1920 року в 23-й Польовій автоколоні. Був поранений на фронті. У вересні 1939 року протягом кількох днів співав на вокзалах для солдатів, які поверталися з фронту. Він був членом Армії крайової, старшим стрільцем I Штурмового батальйону „Відплата” у Згрупуванні „Гольський”, – нагадали.
Під час Варшавського повстання був кілька разів поранений і отримав Золотий хрест за заслуги з мечами. У 1989 році Яд Вашем нагородив його медаллю Праведника народів світу.
У 1945-1946 роках у руїнах будинку на вулиці Маршалковській, 119, він вів художню кав’ярню – Cafe Fogg. Польське радіо транслювало звідти першу після війни програму „Підвечірній чай біля мікрофона”. Шведське радіо, своєю чергою, транслювало з цього закладу звуковий репортаж „Кав’ярня серед руїн”.
Він був першим артистом естради, який виступив на Польському телебаченні. Він також грав у фільмах.
Фото: polskieradio.pl
ПОЛЬСЬКЕ РАДІО
Сейм також прийняв резолюцію, яка проголошує 2026 рік Роком Польського радіо „у соту річницю початку регулярного мовлення програми”.
„У неділю, 18 квітня 1926 року, о 17 годині історичні слова дикторки Яніни Штомпкувни: „Алло, алло, Польське радіо. Хвиля 480 метрів” передували першій офіційній передачі, в якій було представлено музику Фредерика Шопена”, – нагадали.
Архіви Польського радіо містять „незабутні передачі, захоплюючі репортажі про найважливіші події, характерні голоси видатних журналістів і радіоартистів, а також композиторів, музикантів і письменників”. До культових передач, як зазначено, можна віднести, зокрема, сигнал заклику з вежі Маріацького храму, Театр Польського радіо, „Веселу Львівську хвилю”, „Полудень біля мікрофона”, радіопостановки „Матисяки” та „У Єзьоранах”, „Сигнали дня”, „Літо з радіо”, „Мінімакс”, „Радіокур’єр”, „Хіт-парад програми III”, „60 хвилин на годину”, „Рев’ю пісень”, „Спортивна хроніка” та спортивне „Студія S-13”. Цінними є також колекції радіо бібліотеки разом з ното текою, що містить дуже важливі для польської культури рукописи видатних композиторів.
„Польське радіо разом з регіональними радіостанціями постійно об’єднує слухачів. Для багатьох з них воно є вікном у світ, театром уяви, аудіальним чарівником, винятковим джерелом емоцій. У XXI столітті його соціальна функція не зменшується, а цифровий світ і розвинені технології ще більше зміцнюють цю функцію і сприяють зростанню значення та позиції Польського радіо”, – зазначено в постанові.
Джерело: Польське агенство преси / dzieje.pl
З польської переклав Артур Ліперт
