Фото: Данута Стефанко
Різдвяні Свята – це час, коли світ зупиняється, а люди, попри щоденну метушню та рутину, знаходять хвилинку, щоб провести час разом. Однією з найпрекрасніших різдвяних традицій є колядування, коли в колі близьких та друзів ми славимо Бога за дар Втілення та радіємо Його присутності. Тому Центр польської культури та європейського діалогу традиційно організував зустріч, яка цього року зібрала колядників з Івано-Франківська, Тлумача, Калуша та Долини в Палаці Потоцьких.
„Ми приїхали сюди з учнями Суботньо-недільної школи польської мови, щоб відчути передсвятковий настрій, запалитися цим світлом і колядуванням. Чудова атмосфера. Треба підтримувати ці традиції. Коли ми з’їжджаємось на Святвечір, зустрічаємося на Різдво, збираємося всією родиною, колядуємо, ходимо від будинку до будинку, ділимося оплатком, вітаємо один одного – це дає надію на добре майбутнє. Це свята сімейної єдності”, – сказала Надія Рогів, голова Товариства польської культури ім. Францішка Карпінського в Калуші.
Колядки та пасторалки вже століттями присутні в польській культурі. Ці твори захоплюють багатством мелодій та глибиною змісту, несуть в собі тепло сімейних свят, радість від народження Христа та красу традицій, що передаються з покоління в покоління. Зустріч стала нагодою для зміцнення зв’язків між молодими людьми та сеньйорами, а також зміцнення почуття єдності навколо польських традицій. Пролунали відомі колядки, історія яких сягає XVIII століття, а також сучасні твори.
Фото: Данута Стефанко
„Я прийшла зі студентками, які будуть вивчати фольклор. Вони можуть побачити й доторкнутися до цієї культурної спадщини. Колядування є відкриттям серця та душі для вічного. Я зворушена, бо ця традиція триває вже багато поколінь. Це час, коли ми згадуємо, що Бог є з нами. Колядування – це зв’язок звичайної людини з Богом, з Небесами”, – сказала д-р Олена Пелехата з Кафедри слов’янських мов Карпатського національного університету ім. Василя Стефаника.
Виступи колективів з Івано-Франківська та області нагадали про багатство святкових традицій. Гості ділилися оплатком і вітали один одного. Музика, співи та спільне переживання цих моментів зробили зустріч незабутньою, наповнивши її світлом і радістю. Для старшого покоління, завдяки якому віра збереглася, це був також момент повернення до спогадів про святкування Різдва в дитинстві та молодості.
„Колись у мене вдома підлога була вистелена соломою, як в яслах, коли народився маленький Ісус. Пам’ятаю, що я спала під ялинкою, на бабусиному кожуху, щоб було тепліше. У кутку стояв вертеп. Тато придбав такий гарний розписаний з Кракова. Ми співали з мамою її улюблену колядку „Спи мій Ісусику”. Завжди панував радісний і святковий настрій. Деякі традиції вдалося зберегти до сьогодні”, – розповіла Тереза Шиян з хору „Відлуння Станіславова”.
Вертеп у виконанні дітей та молоді, а також тексти колядок спонукали до глибоких роздумів про те, що Бог став людиною. Він хотів бути в наших турботах, відчути наше повсякденне життя. Таємниця, яка здійснилася в вифлеємській стайні, стала кульмінацією Божої любові до людей, бо сам Творець хотів перебувати серед свого творіння. Цей час є особливою скарбницею єдності, гармонії, доброзичливості, любові, віри та надії на мир.
Текст: Данута Стефанко
Програма Радіо CKPiDE:
Фото: Данута Стефанко
