Фото: Інститут національної пам’яті Польщі
Сергіуш П’ясецький – ветеран польсько-більшовицької війни, ас польської розвідки, а водночас контрабандист, авантюрист і в’язень. Видатний письменник і патріот, який опанував літературну польську мову вже в дорослому віці – під час відбування покарання за збройний напад.
У роки Другої світової війни – солдат Армії Крайової, керівник підрозділу, що виконував вироки підпільної Польської держави над зрадниками. Після війни – еміграційний письменник-антикомуніст, повністю заборонений до друку цензурою Польської Народної Республіки. Один із найвидатніших творців польської літератури ХХ століття. Сейм Республіки Польща ухвалив рішення проголосити 2026 рік Роком Сергіуша П’ясецького.
Дитинство та юнацькі роки
Сергіуш П’ясецький народився 1 квітня 1901 року в невеликому селі Ляховичі поблизу Барановичів. Він був позашлюбною дитиною зрусифікованого шляхтича Міхала П’ясецького та білоруської селянки. Дитинство провів у складних умовах під опікою суворої співмешканки батька. Атмосфера родинного дому була далекою від польськості – у побуті використовували виключно російську мову, що суттєво вплинуло на формування його ранньої ідентичності та освіти.
Вже у підлітковому віці П’ясецький вступив у конфлікт із законом. Після шкільної бійки потрапив до в’язниці, з якої зумів утекти. Наступні місяці провів у безперервних мандрах, подорожуючи без квитка і випадково опинившись у Москві саме під час вибуху більшовицької революції. Хаос, що охопив східні землі колишньої імперії, сприяв подібним життєвим долям – молодий П’ясецький протягом кількох років переміщувався містами Рубежів, живучи на маргінесі права та суспільства.
Перебував, зокрема, в Мінську, де ненадовго був пов’язаний із кримінальним середовищем. Згодом вступив до білоруських підрозділів, що боролися за незалежність, а пізніше перейшов до польської Литовсько-Білоруської дивізії. Брав участь у здобутті Мінська та подальшому наступі на схід, а в 1920 році – в обороні Варшави під час польсько-більшовицької війни.
Фото: Національна бібліотека
Після завершення воєнних дій він не зміг знайти себе в умовах мирного життя. Перебуваючи переважно поблизу Вільнюса, заробляв на життя незаконними заняттями – від шулерства й підробки документів та чеків до виготовлення порнографічних фотографій. Цей досвід, сповнений жорстокості та моральних суперечностей, згодом став основою роману „Житіє людини роззброєної”.
Сергіуш П’ясецький і розвідка
Досконале знання прикордонних реалій привело Пясецького до співпраці з польською військовою розвідкою — II Відділом Генерального штабу. Офіційну платню він, однак, доповнював контрабандою через кордон, зокрема кокаїну, який мав популярність серед радянських офіцерів. Згодом він сам став залежним, що призвело до звільнення зі служби.
Невдовзі Пясецький став на шлях відкритого бандитизму – здійснював збройні напади в околицях Гродна та грабував пасажирів вузькоколійної залізниці. Його було зраджено та заарештовано у Вільнюсі. Суд виніс смертний вирок, однак завдяки попередній розвідувальній діяльності покарання замінили на 15 років позбавлення волі.
Покарання він відбував спочатку в Ліді, а потім у важкій тюрмі на Лисій горі. Там захворів на туберкульоз, але водночас розпочав інтенсивну самоосвіту. Читаючи Біблію та „Літературні новини”, опанував літературну польську мову й відкрив у собі письменницький талант. У в’язниці він натрапив на оголошення про літературний конкурс і почав записувати свої спогади в невеликий зошит, заповнюючи кожен вільний клаптик паперу, часто перехрещуючи рядки тексту.
Літературна діяльність Сергіуша П’ясецького
Перші дві його шпигунські повісті були зупинені тюремною цензурою. Лише третя – „Коханець Великої Ведмедиці” – потрапила до рук Мельхіора Ваньковича і була опублікована. Книга мала величезний успіх, зробивши в’язня з Лисої гори однією з найгучніших літературних постатей 1930-х років.
Фото: Інститут національної пам’яті Польщі
Письменницьке середовище почало клопотатися про його звільнення, і в 1937 році президент Ігнацій Мосціцький підписав акт помилування. П’ясецький вийшов на волю як визнаний автор. Лікуючи туберкульоз у Закопаному, він увійшов до кола мистецької еліти Другої Речі Посполитої, зокрема товаришував зі Станіславом Ігнацієм Віткевичем, який неодноразово його портретував. Певний час мешкав під Новогрудком, а в 1938 році видав черговий роман – „Рівні богам ночі”.
Сергіуш П’ясецький в Армії Крайовій
Після початку Другої світової війни він долучився до підпільної діяльності у структурах вільнюського Союзу збройної боротьби. Йому запропонували очолити спеціальний підрозділ, що виконував вироки підпільного суду. Він уславився відвагою та безкомпромісністю, хоча відомий і випадок його відмови виконати вирок щодо іншого письменника – Юзефа Мацкевича, який після війни був офіційно виправданий.
„Злодійська трилогія” та життя в еміграції
Після 1945 року П’ясецький майже рік переховувався від органів безпеки. У 1946 році, скориставшись конвоєм UNRRA, він залишив країну і через Цешин дістався Італії. Заробляв фізичною працею, водночас інтенсивно писав. У Римі 1947 року побачила світ „Злодійська трилогія”, до якої увійшли романи „Яблучко”, „Гляну я у вікно” та „Ніхто не дасть нам спасіння”.
Завдяки особистому втручанню Мельхіора Ваньковича його прийняли до II Польського корпусу, що дало змогу виїхати до Великої Британії. Там він оселився назавжди, жив у скромних умовах, але не припиняв творчої роботи. В еміграції відновив твори, раніше зупинені цензурою, та публікував гостру антикомуністичну публіцистику. З-під його пера вийшли, зокрема, „7 пігулок Люцифера”, „Записки офіцера Червоної армії”, „Людина, перетворена на вовка” та „Заради честі Організації”.
Фото: Кшиштоф Стемпковський / Польовий ординаріат
Сергіуш П’ясецький помер 12 вересня 1964 року в лондонській лікарні після тяжкої онкологічної хвороби. Його поховали на цвинтарі в Гастінгсі. 29 вересня 2025 року, після перевезення тіла П’ясецького до Польщі, відбувся його урочистий похорон на Військовому цвинтарі Повонзки у Варшаві. Він залишив по собі біографію, сповнену суперечностей, і літературну спадщину, яка й сьогодні вважається одним із найнеординарніших свідчень бурхливого ХХ століття.
Підготував Артур Ліперт
