Фото: Сергій Нужненко / AP Photo

24 лютого 2026 року минає чотири роки від початку повномасштабного вторгнення Росії в Україну. Коли російські війська перетинали кордони України у 2022 році, багато аналітиків прогнозували швидке падіння Києва та крах української держави. Росія мала значну чисельну, військову й технологічну перевагу, а західні розвідки попереджали про блискавичний наступ. Проте реальність виявилася значно складнішою – і в багатьох аспектах спростувала ранні прогнози.

Після чотирьох років війни варто перевірити найчастіше повторювані міфи, які супроводжували перші місяці конфлікту.

Міф перший: Армія України швидко розпадеться

На початку вторгнення домінувала думка, що Збройні cили України не зможуть протистояти російській армії. Передбачалося, що перевага в авіації, артилерії та важкому озброєнні призведе до швидкої капітуляції України.

Натомість українська армія не лише зберегла боєздатність, а й стала однією з найбільш досвідчених і гнучких армій у Європі. Збройні cили України продемонстрували здатність до адаптації, ефективне використання західного озброєння та високий моральний дух. Усупереч прогнозам українська держава не розпалася, а державні інституції зберегли безперервність функціонування.

Міф другий: Захід швидко втомиться від підтримки України

Багато коментаторів прогнозували, що високі ціни на енергоносії, інфляція та політичні напруження призведуть до ослаблення європейської та американської солідарності. Вважалося, що суспільства Заходу не будуть готові тривалий час нести витрати на військову й фінансову підтримку України.

Однак через чотири роки видно, що, попри політичні суперечки та періодичні кризові моменти в ухваленні рішень, допомога Україні зберігається. Держави Європейського Союзу та Сполучені ШтатиАмерики неодноразово ухвалювали нові пакети фінансової й військової підтримки. Це означає, що прогнозована „втома від України” не призвела до принципового розвороту політики Заходу.

Міф третій: Росія застосує ядерну зброю

У перші місяці війни побоювання ядерної ескалації були дуже сильними. Російська влада неодноразово натякала на можливість застосування ядерної зброї у разі „екзистенційної загрози”.

Станом на сьогодні цей сценарій не реалізувався. Хоча ядерна риторика була елементом політичного та психологічного тиску, застосування такої зброї не відбулося. Повторювані погрози, які не супроводжуються діями, поступово втрачають свою достовірність як інструмент стримування.

Міф четвертий: Нові технології не відіграватимуть вирішальної ролі

На початку конфлікту небагато спостерігачів передбачали, наскільки важливими стануть дрони, системи розвідки чи цифрове управління полем бою. Війна в Україні, однак, стала полігоном сучасних військових технологій.

Безпілотні літальні апарати, системи високоточного наведення, супутникова розвідка та швидкий обмін даними суттєво вплинули на спосіб ведення бойових дій. Український досвід почали аналізувати також держави НАТО як приклад нової моделі конвенційного конфлікту в умовах передових технологій.

Міф п’ятий: Україна програє, бо війна триває довго

Частина коментаторів розглядає затяжний конфлікт як доказ стратегічної поразки України. Аналіз Центру аналізу європейської політики підкреслює, що сама тривалість війни не означає поразки. Україна зберегла незалежність, дієві державні структури та здатність до оборони.

Хоча ситуація на фронті залишається складною, а людські й матеріальні втрати є величезними, Росії не вдалося досягти початкових політичних цілей, таких як повалення влади в Києві чи тривале підпорядкування України.

Висновки після чотирьох років

Чотири роки від початку повномасштабного російського вторгнення показують, наскільки ранні прогнози розходилися з реальністю. Україна виявилася державою значно стійкішою, ніж передбачалося. Захід – попри суперечки та втому від війни – зберіг базовий напрям підтримки. Найпохмуріші сценарії ескалації, зокрема застосування ядерної зброї, не були реалізовані.

Водночас війна залишається виснажливим конфліктом із величезними гуманітарними та економічними витратами. Її завершення досі не визначене, а майбутнє регіону залежить як від ситуації на фронті, так і від рішучості міжнародної спільноти.

Четверта річниця вторгнення є не лише символічною датою, а й моментом підбиття підсумків – як помилкових прогнозів, так і стійкості держави, яка всупереч очікуванням витримала найважче випробування усвоїй новітній історії.

Текст: Артур Ліперт