Фото: Польське радіо

3 квітня 2026 року минуло 130 років від дня народження Юзефа Чапського – художника, рисувальника, письменника, есеїста й одного зі співтворців паризької „Культури”. Митець народився 1896 року в Празі, а помер 1993 року в Мезон-Лаффітт у Франції. Ця річниця має не лише символічний вимір, адже Сейм проголосив 2026 рік Роком Юзефа Чапського, підкресливши значення його доробку для культури, інтелектуальної думки та історичної пам’яті.

Юзеф Чапський належить до тих постатей польської культури ХХ століття, чия біографія не вкладається в прості категорії. Він був водночас митцем і солдатом, свідком найважливіших катастроф європейського століття й автором, який поєднував живопис із письменством, щоденником і роздумами про мистецтво. В офіційних біограмах його описують як художника, рисувальника, письменника, есеїста, критика і співзасновника паризької „Культури” – середовища, яке після Другої світової війни відігравало важливу роль в інтелектуальному житті польської еміграції.

Його шлях до мистецтва пролягав через винятково складний досвід. Після військового епізоду й участі в польсько-більшовицькій війні Чапський повернувся до мистецьких студій, уже в Краківській академії мистецтв. Він навчався, зокрема, у Войцеха Вайсса та Юзефа Панкевича. У 1924 році виїхав до Парижа разом із групою учнів Панкевича, яка увійшла в історію як Паризький комітет. Саме цей етап надовго пов’язав його з течією колоризму та з модерним польським живописом міжвоєнного двадцятиліття.

Фото: Архів культури

У біографії Чапського не менш важливим, ніж живописна творчість, залишається досвід війни. Після кампанії 1939 року він потрапив у полон до Червоної армії. Із пізніших свідчень і досліджень випливає, що в таборі він читав лекції – спершу про французький живопис, а потім про Марселя Пруста. Цей епізод набув значення одного з найбільш зворушливих символів духовного опору насильству – тим більше, що відбувався в реальності радянського полону, серед офіцерів, які жили в невизначеності щодо власної долі та долі своїх товаришів.

Після виходу з СРСР разом з армією Андерса Чапський став також одним із важливих свідків катинської справи. Портал Culture.pl нагадує, що він досліджував правду про офіцерів, убитих НКВС, а його пізніша книжка „На нелюдській землі” писалася в 1942-1947 роках, частково на основі нотаток, зроблених у той час. У польській історичній пам’яті він залишається не лише автором картин і щоденників, а й одним із тих, хто документував досвід тоталітаризму та знищення польських еліт.

Після війни Чапський пов’язав себе з Літературним інститутом і паризькою „Культурою”. Він був частиною кола Єжи Ґедройця, Зоф’ї та Зиґмунта Герців, а також Ґустава Герлінга-Ґрудзінського. Спочатку Інститут діяв у Римі, пізніше у Франції, а сам часопис став одним із найважливіших місць політичної та інтелектуальної дискусії польської еміграції. У цьому середовищі Чапський функціонував не лише як художник, а й як автор текстів, листування та щоденникових записів, які сьогодні є цінним джерелом для історії ідей і культурного життя ХХ століття.

Фото: Блажей Гурняк

Річниця народження Чапського привертає увагу також до матеріальних слідів його присутності в польській культурі. Важливим місцем пам’яті залишається Павільйон Йозефа Чапського, філія Національного музею в Кракові, відкритий 22 квітня 2016 року в межах відзначення 120-ї річниці від дня народження митця. Музей нагадує, що заклад було присвячено саме Чапському – художникові, письменникові та інтелектуалові, онукові Емерика Гуттен-Чапського. Це водночас місце, де можна побачити частину пов’язаної з ним спадщини та стежити за виставками, що формують ширший контекст його життя і творчості.

Краківський музей наводить також конкретні дані про свою колекцію творів Чапського. За інформацією музею, нині цей комплекс охоплює 27 олійних картин, три офорти та 15 рисунків, виконаних у змішаній техніці поза щоденниками. Це важливо, оскільки у випадку Чапського живописна й графічна творчість упродовж років перебувала в тіні його воєнної біографії та легенди „Культури”, тоді як для дослідників і музейників вона залишається автономною частиною його доробку.

Саме ця подвійність – митець і свідок історії – робить так, що Чапський сьогодні повертається в публічну дискусію з новою силою. З одного боку, це класик польського модерного живопису, пов’язаний із Паризьким комітетом і традицією колоризму. З другого – автор записок, листів і книжок, які допомагають зрозуміти ХХ століття не через синтетичні формули, а через досвід окремої людини. У його випадку життя і творчість неможливо відокремити одне від одного, але їх також не слід зводити виключно до воєнної біографії.

Проголошення 2026 року Роком Йозефа Чапського можна прочитувати як спробу нагадати про цю багатовимірність. В офіційних обґрунтуваннях підкреслювали його значення як митця, письменника і співтворця еміграційного інтелектуального життя. Водночас сама річниця створює нагоду поглянути на нього не лише як на героя історії, а й як на творця, чиї картини, щоденники та есеї й далі залишаються живою точкою відліку для наступних поколінь реципієнтів.

Текст: Артур Ліперт