Фото: Марек Ґорчинський
6-8 травня відбувався Польсько-український історичний конгрес, присвячений пам’яті Юліуша Мєрошевського – одного з найважливіших польських еміграційних публіцистів і автора концепції діалогу та співпраці між народами Східної Європи. Захід організував Центр діалогу імені Юліуша Мєрошевського у співпраці з Українським інститутом національної пам’яті.
Конгрес було організовано в особливий рік – 120-ту річницю народження та 50-ту річницю смерті Юліуша Мєрошевського. Організатори підкреслюють, що метою заходу був поглиблений погляд на історію польсько-українських відносин, аналіз дотеперішнього доробку історіографії, а також визначення напрямів подальших досліджень. Важливим елементом засідань були також розмови про інтерпретаційні розбіжності щодо найскладніших і найбільш чутливих тем в історії обох народів.
У заході взяли участь історики, дослідники, публіцисти та експерти з Польщі й України. Серед доповідачів були, зокрема, д-р Лукаш Адамський, д-р Олександр Алфьоров, проф. Ян Яцек Бруський, проф. Ігор Цепенда, проф. Ґжеґож Грицюк, проф. Богдан Гудь, проф. Павел Коваль, проф. Генрик Літвін та багато інших представників наукових середовищ обох країн. Присутність такого широкого кола експертів показує, наскільки важливим для сучасних польсько-українських відносин залишається історичний діалог.
Фото: Марек Ґорчинський
„Польсько-український історичний конгрес потрібен саме зараз, тому що обидва народи й обидві країни стоять перед спільним викликом протистояння супротивнику на Сході. Вони мають усіма силами намагатися залагодити суперечки й контроверсії, які між ними існують, а історія та пам’ять про історію є джерелом однієї з найважливіших польсько-українських суперечок. Ми тут для того, щоб спільно говорити спокійно й по суті, краще зрозуміти власні перспективи та разом формувати краще майбутнє” – сказав д-р Ернест Вицискевич, директор Центру Мєрошевського.
Програма Конгресу охоплювала дев’ять тематичних сесій, під час яких порушувалися як історичні питання, так і методологічні проблеми, пов’язані з інтерпретацією джерел та колективною пам’яттю. Першого дня учасники говорили, зокрема, про історичну термінологію, відносини русинів і поляків від X до XVI століття, а також про землі Русі-України в Речі Посполитій Корони Королівства Польського і Великого князівства Литовського.
Другий день був присвячений передусім XIX і XX століттям. Серед тем були взаємні натхнення та конкуренція національних проєктів, польсько-українські відносини у Східній Європі в 1917-1939 роках, а також Друга світова війна та її наслідки. Учасники дискутували про історичні факти, інтерпретації та вплив тоталітаризмів на історичну пам’ять обох народів.
Фото: Марек Ґорчинський
Останній день Конгресу був зосереджений на сучасному погляді на історіографію та колективну пам’ять. Панелі стосуються, зокрема, наративних підходів в історіографії, політичних трансформацій від часів ПНР і УРСР до сучасної Польщі та незалежної України, а також ролі академічної історії і шкільних підручників у формуванні суспільної свідомості.
Як підкреслюють організатори, Конгрес не мав на меті створення однієї спільної інтерпретації історії, а передусім – розбудову взаємного розуміння та ведення відкритого діалогу попри відмінності у сприйнятті минулого.
„Можливо, одного конгресу буде замало, однак це початок доброго шляху. Ми є двома народами з тисячолітнім досвідом сусідства і тривалої розмови. Нам і досі є про що говорити” – підкреслив голова Українського інституту національної пам’яті Олександр Алфьоров.
Організатори зазначають, що подія має стати простором суспільного діалогу та розбудови взаємної довіри. У часи, коли польсько-українські відносини мають особливе політичне й суспільне значення, спокійна розмова про історію стає одним із фундаментів подальшої співпраці між народами.
Трансляція Конгресу велася онлайн на YouTube-каналах Центру Мєрошевського та Українського інституту національної пам’яті, завдяки чому в дискусіях могли брати участь також люди поза академічними середовищами.
Польсько-український історичний конгрес показує, що навіть найскладніший історичний досвід може стати початком змістовної розмови та спробою краще зрозуміти одне одного. Без спільної пам’яті й відкритого діалогу буде складно будувати майбутнє, засноване на партнерстві та співпраці.
Текст: Анна Семерова
