Фото: Інститут національної пам’яті
У червні 2026 року виповнюється 50-та річниця подій, які назавжди увійшли в історію Польщі. Робітничі протести 25 червня 1976 року в Радомі, Урсусі та Плоцьку стали одним із найважливіших проявів суспільного спротиву політиці комуністичної влади. Хоча їх було жорстоко придушено, вони стали початком процесів, які через кілька років привели до народження незалежного суспільного руху „Солідарність” і демократичних перетворень у Польщі.
У середині 1970-х років Польська Народна Республіка боролася з поглибленням економічної кризи. Влада, очолювана Едвардом Ґереком, намагалася врятувати економічну ситуацію шляхом підвищення цін на основні продукти харчування. 24 червня 1976 року прем’єр-міністр Пйотр Ярошевич оголосив план значного підвищення цін на продукти харчування, яке мало набути чинності вже наступного дня. Ця інформація викликала хвилю обурення в суспільстві.
25 червня протести охопили багато підприємств по всій країні, однак найбільшого масштабу вони набули в Радомі, Урсусі та Плоцьку.
Фото: Інститут національної пам’яті
У Радомі тисячі робітників вийшли на вулиці міста, вимагаючи скасування рішення про підвищення цін. Демонстранти зібралися перед будівлею воєводської влади. У міру зростання напруження сталися сутички з міліцією, а будівлю Воєводського комітету ПОРП було підпалено. У відповідь влада направила до міста численні підрозділи Громадянської міліції та Моторизовані резерви Громадянської міліції. Після завершення протестів розпочалися репресії проти учасників демонстрацій, зокрема арешти, звільнення з роботи та жорстокі допити.
В Урсусі протест набув іншої форми. Робітники Механічного заводу „Ursus” вирішили заблокувати залізничну лінію, що з’єднувала Варшаву з іншими частинами країни. Зупинення залізничного руху мало привернути увагу влади до суспільного невдоволення. Також тут учасники протесту зіткнулися з репресіями, а багатьох із них було затримано й засуджено.
У Плоцьку демонстрації мали спокійніший характер, однак і там робітники рішуче висловили протест проти підвищення цін. Попри менший масштаб подій, протести стали частиною загальнопольського руху опору проти політики комуністичної влади.
Фото: Інститут національної пам’яті
Масштаб суспільного невдоволення був настільки великим, що вже наступного дня уряд відмовився від запланованого підвищення цін. Це була одна з небагатьох перемог суспільства над комуністичним апаратом влади в період ПНР. Водночас розпочалася кампанія репресій проти учасників протестів. Багато робітників втратили роботу, були побиті або засуджені судами.
Однак події Червня 1976 року привели до народження нового явища – організованої допомоги репресованим. Восени 1976 року група інтелектуалів і громадських діячів, серед яких були, зокрема, Яцек Куронь, Антоні Мацеревич та Ян Юзеф Ліпський, створила Комітет захисту робітників. Ця організація надавала правову, фінансову й моральну допомогу особам, репресованим владою. Діяльність Комітету стала одним із фундаментів опозиції, що зароджувалася.
Історики підкреслюють, що без досвіду Червня 1976 року важко уявити пізніші події Серпня 1980 року та створення Незалежної самоврядної професійної спілки „Солідарність”. Протести показали силу суспільної солідарності та потребу співпраці між робітниками й інтелігентськими середовищами.
П’ятдесята річниця Робітничих протестів Червня 1976 року є нагодою згадати мужність тисяч людей, які вирішили виступити проти несправедливості й понести наслідки своєї позиції. Це також момент для роздумів над значенням свободи, громадянських прав і відповідальності за майбутнє спільноти. Події в Радомі, Урсусі та Плоцьку залишаються важливим символом боротьби за гідність людини та правду, яка зрештою виявилася сильнішою за систему, побудовану на примусі й репресіях.
Підготувала Анна Семерова
