Курортники перед бюветом мінеральних вод у Моршині, 1939 рік (Фото: Мар’ян Єндрик / Цифрова бібліотека UMCS)
До Моршина не приїжджали заради величних краєвидів. Тут не було прориву Пруту, як у Яремчі, ані прогрітих сонцем берегів Дністра, як у Заліщиках. Не було й Нафтусі, незвичайний смак якої став легендою Трускавця. Моршин мав власну особливість. Гірко-солону воду.
Її пили за рекомендаціями лікаря, приймали соляні та грязьові ванни, гуляли лісом, а між однією процедурою та іншою зустрічали знайомих, слухали оркестр або сідали з книжкою. Ще на початку двадцятих років це був невеликий курорт. Через кільканадцять років тут уже будували представницький Курортний дім, нові купальні, бювети, каналізацію та цілі квартали пансіонатів. Моршин мав стати одним із найсучасніших курортів Другої Речі Посполитої. Не встиг.
Це останній текст із циклу „Там, куди їздила вся Польща. Репортажі з відпочинкової мапи Другої Речі Посполитої” – розповідей про місця, де довоєнна Польща відпочивала, лікувалася, розважалася та формувала власне уявлення про сучасну відпустку.
Спочатку була сіль
Історія Моршина як курорту розпочалася ще за часів Австро-Угорщини. У сімдесятих роках XIX століття маєток придбав львівський підприємець Боніфацій Стіллер. Спочатку передусім планували створити лікувальний заклад для людей, які страждали на захворювання легень. Околиці мали все, чого тоді очікували від лікувальної місцевості: ліси, чисте повітря, спокій і м’який передкарпатський краєвид.
У 1878 році розпочалася організована лікувальна діяльність. Однак швидко з’ясувалося, що найбільший скарб Моршина знаходиться не в повітрі, а під землею. Дослідження місцевих джерел виявили наявність сильно мінералізованих солоно-гірких вод. Джерела отримали назви: „Боніфацій”, „Магдалена” та „Броніслав”. Невдовзі було відкрито також лікувальні грязі. У 1880 році Моршин офіційно став соляно-грязьовим курортом. Почали продавати моршинську сіль, а від вісімдесятих років XIX століття – також воду в пляшках.
Вода з джерела „Боніфацій” була надзвичайно сильно мінералізованою. Довоєнні автори порівнювали її з водами відомих європейських курортів – Карлсбада, Марієнбада чи Франценсбада. Тож Моршину не були потрібні ані великий водоспад, ані південне сонце. Його рекламою була хімія.
І з часом назва місцевості почала подорожувати значно далі, ніж самі курортники. Моршинську сіль і воду можна було купити за межами курорту, в аптеках і дрогеріях. У газетній рекламі їх рекомендували як засоби, що застосовуються при захворюваннях травного тракту та порушеннях обміну речовин. У тридцятих роках пропонували вже не лише кристалічну сіль і натуральну гірку воду, а й газовану столову воду, що продавалася під назвою „Моршинка”. Курорт став брендом, який можна було забрати із собою додому.
Потяг висаджував курортників майже біля самого парку
Моршин розташовувався неподалік Стрия, біля залізничної лінії, що вела у напрямку Станіславова. Це мало величезне значення. Курортникові не доводилося годинами добиратися бричкою через гори. Вийшовши з вагона, він опинявся практично біля воріт курорту.
Однак ще на початку XX століття це не був курорт, який за своїм розмахом міг конкурувати з Трускавцем. Перша світова війна додатково загальмувала його розвиток. В околицях точилися бої, через парк і ліс проходили окопи, а будівлі були пошкоджені.
Інтер’єр бювету мінеральних вод „Грибок” у Моршині, 1938 рік (Фото: spadok.org.ua)
Лише у 1921 році, після кількарічної перерви, заклад знову почав приймати гостей. Тоді воду з джерела „Боніфацій” підвели безпосередньо до курортної частини. Відтоді відпочивальники не лише купували моршинську продукцію, а й пили воду на місці. З’явився бювет. Провели електрику. Зростала кількість пансіонатів.
Лікар визначав ритм дня
У Моршині лікування вимагало певної дисципліни. Воду не можна було пити навмання. Лікар визначав її кількість, спосіб приготування та час прийому. Сильно мінералізована ропа була лікувальним засобом, а не напоєм, яким втамовували спрагу після прогулянки.
Тож курортник починав день із рекомендованої порції. Потім наставала черга ванн. До послуг гостей були соляні, грязьові ванни та водолікувальні процедури. У тридцятих роках купальні розширили, облаштували інгаляторій і нову лікувальну інфраструктуру. Моршин мав стати місцем, де природні багатства перестають бути народною цікавинкою, а стають частиною сучасної курортної медицини.
Але, як і в Трускавці, лікування швидко поєднувалося з відпочинком. Після процедур ішли до парку. Алеї пролягали між деревами, далі починалися луки, поля й ліс. Можна було сісти на лавку, почитати, поговорити або просто чекати наступного візиту до бювету.
Був курортний оркестр. Були концерти й танцювальні вечори. Працювали читальня та бібліотека. Можна було грати в теніс, слухати радіо або вирушити на екскурсію в напрямку Карпат. Як і на інших довоєнних курортах, світське життя починалося там, де закінчувався рецепт.
У бюветі щодня бачили тих самих людей. Через кілька днів уже впізнавали обличчя із сусіднього пансіонату. Через тиждень знали, хто за яким столиком сидить після вечері, хто завжди гуляє тією самою алеєю, а хто з’являється лише ввечері, коли починає грати музика. І, можливо, саме це було частиною його чарівності.
Білі вілли на луках
Найбільші зміни курорту розпочалися після 1932 року, коли Товариство польських лікарів перебрало безпосереднє управління курортом. Будувати почали швидко й масштабно. З’явився новий бювет, розширили соляні купальні, а в 1935 році відкрили нові грязьові купальні. Упорядковували парк і ліс, прокладали алеї, закладали газони й квітники. Одним із людей, відповідальних за новий вигляд Моршина, був львівський архітектор Вавжинець Дайчак, який займався як окремими будівлями, так і плануванням простору курорту.
Грязьові купальні в Моршині, 30-ті роки XX століття (Фото: Національний цифровий архів)
Моршин дедалі менше нагадував хаотично розбудоване поселення і дедалі більше – спроєктований від самого початку курорт. Пансіонати виростали по обидва боки курортної частини. З’являлися нові вулиці. Будували водогін і каналізацію, проводили електричне освітлення, асфальтували дороги. Планували нові об’єкти. Моршин уже не чекав на курортників. Він готувався до натовпів.
Будинок, який мав змінити все
Найбільшим символом амбіцій Моршина став Курортний дім. Його будівництво за проєктом львівського архітектора Мар’яна Нікодемовича розпочали в середині тридцятих років. Будівля мала стати представницьким центром курорту – місцем лікування, відпочинку та світського життя. Її відкрили 3 липня 1938 року.
Довоєнна преса з великим розмахом описувала урочистість. До Моршина приїхали представники влади, наукового світу та медичних кіл. Гості вийшли з потяга, пройшли курортом, оглядали нову будівлю й купальні. Цього дня Моршин хотів показати, що він уже не є провінційним курортом. Курортний дім коштував близько двох мільйонів злотих. Інтер’єри прикрашали мармур і алебастр. Тут були ресторан і танцювальна зала. Завдяки новому об’єкту вперше стало можливим організувати зимовий сезон, а курорт мав працювати вже дев’ять місяців на рік.
Планували театрально-концертну залу, торговельний павільйон, універмаг, нову пошту, розширення вокзалу, пансіонат Закладу соціального страхування, військовий шпиталь і купальний комплекс зі штучними пляжами. Дивлячись на плани кінця тридцятих років, легко скласти враження, що будували не стільки курорт, скільки ціле нове місто.
Літо, після якого вже не було наступного сезону
У 1939 році Моршин був молодим курортом у момент свого найбільшого розвитку. Курортному дому виповнився лише рік. Нові інвестиції тільки починали функціонувати. Проєктували подальшу розбудову. Пансіонати готували номери. Бювети чекали на курортників. Ще можна було вранці випити воду, потім піти на грязьову ванну, після обіду прогулятися парком, а ввечері потанцювати в Курортному домі.
Усе вказувало на те, що за кілька років Моршин стане більшим, сучаснішим і ще відомішим. Вересень 1939 року перекреслив ці плани.
Після вступу Червоної армії містечко опинилося у складі Радянського Союзу. Приватні пансіонати почали підпорядковувати новій системі. Наступна окупація, цього разу німецька, принесла репресії, загибель мешканців і руйнування. Війна поклала край світові, частиною якого були вілли, танцювальні вечори, курортні лікарі та відпочивальники, які приїжджали з валізами на кілька тижнів.
Після 1944 року Моршин уже не повернувся до Польщі. Натомість повернулися курортники.
Вода залишилася
У радянський період курорт розбудували в значно більших масштабах. Зводили санаторії та нові лікувальні об’єкти, а Моршин став відомим курортним центром у всьому Радянському Союзі.
Центральний бювет мінеральних вод у Моршині, збудований у період повоєнної розбудови курорту (Фото: karpaty.rocks)
Змінилася архітектура. Змінилася система. Змінилися гості. Проте не зникло те, з чого почалася вся ця історія. Вода.
Сучасний Моршин і надалі живе довкола джерел. Це невелике місто у Львівській області, оточене лісами карпатського передгір’я. Сучасна Моршинська громада охоплює також кільканадцять навколишніх населених пунктів, але її центром залишається курорт. Сюди й надалі приїжджають на санаторно-курортне лікування, до санаторіїв, на процедури та по мінеральну воду.
Лікувальний ритуал також майже не змінився. Він і далі веде до бювету. Моршин залишається курортом, що спеціалізується передусім на лікуванні захворювань травної системи та порушень обміну речовин. Використовують, зокрема, воду з джерел під номерами 1, 4 і 6, а крім питного лікування застосовують мінеральні ванни, водолікувальні процедури та фізіотерапію.
Зберігся також колишній Курортний дім – один із найважливіших символів довоєнного Моршина. Сьогодні він працює під назвою „Мармуровий палац”. Він і далі стоїть на Парковій площі, серед зелені курорту, і надалі приймає гостей. Нині в будівлі функціонує готельно-оздоровчий комплекс із медичним центром і SPA.
„Мармуровий палац” у Моршині – колишній Курортний дім, відкритий у 1938 році (Фото: vsisanatorii.com.ua)
До війни моршинську сіль і воду можна було знайти в аптеках. Сьогодні „Моршинська” належить до найвідоміших українських бутильованих вод. Завод у Моршині, початки сучасної діяльності якого сягають середини дев’яностих років, розливає воду в промислових масштабах. Вода, по яку дев’яносто років тому потрібно було їхати потягом до невеликого курорту під Стриєм, сьогодні стоїть на полицях магазинів по всій Україні.
Отже, історія зробила своєрідне коло. Моршин мав прославити свою воду. Зрештою, саме вода прославила Моршин.
Підготувала Кароліна Шостак
