„На кладовищі не проголошують промов. На кладовищі моляться. Але це кладовище є унікальним, тому, що тут у 1941 році було вбито представників польської інтелігенції Станіславова” – сказав під час вшанування 75-ої річниці пам’яті злочину вчиненого нацистами, професор Єжи Хіцкевич, якого батько закатований тут у Чорному Лісі.
Згідно різних джерел, в 1941 році у Станіславові нацисти помордували бл. 300 представників польської інтелігенції та членів їх сімей. Тіла перевозились до Чорного Лісу та скидались у викопані ями.
Де ці люди? Де похований мій батько? В якому саме місці? Що відчував? Що відбувалось? Я не знаю. – ділиться спогадами професор Єжи Хіцкевич. Читаючи спомини Кароліни Ланьцкороньскєй у мене затерпає тіло. Зрештою це було жахливим, на що ці люди пішли. У в’язниці по вулиці Біліньского люди помирали від голоду. Їх спочатку морили, а потім розстрілювали. Це звірство гестапо було шокуючим.
Після закінчення війни, в радянський період, інформація про вбивства приховувалась. Вже після розпаду Радянського Союзу польська громада Станіславова розпочала вивчення поховань в Чорному Лісі. На даний час існує 17 могил, розташованих на місці, де були знайдені останки. Протягом багатьох десятиліть цим місцем в основному піклуються члени Товариства польської культури „Приязнь”.
Члени нашого Товариства дуже важко працювали на цьому кладовищі. Вручну вибирали воду із „смертельних ям”, часто і 800 відер. Перекладали кістки, знаходили різні речі. – каже Віталій Чашчін, голова Товариства польської культури „Приязнь”. – Я пам'ятаю, як ми знайшли сумочку жінки, ймовірно, молодої вчительки, так як не могли відчитати документи. Ми знали, що у кожній ямі полягло багато жертв.
У 2011 році за підтримки Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва в Чорному Лісі був відкритий хрест в пам’ять убитих поляків.
У цьому році вшанування мало офіційний характер. Урочистість прикрасила присутність почесного конвою польської армії та військовий оркестр, який виконав державний гімн Польщі та України. В урочистостях взяли участь Анджей Кунерт, секретар Ради охорони пам’яті боротьби і мучеництва в 2010-2016 роках, Ян Срока, радник міністра ветеранів та репресованих жертв, Вєслав Мазур, Генеральний консул РП у Львові, консул Сильвія Андухар, делегація Міністерства культури і національної спадщини РП, представники Івано-Франківської міської ради, обласної ради та державної адміністрації, сім’ї убитих із Кракова, Ополя, Вроцлава, Ґлівіц, Тарнова, а також багато поляків зі Львова та Станіславова, харцери та молодь.
Святу траурну літургію відправили бувші настоятелі кс. Казімєж Галімурка, кс. Василь Павелко та кс. Владислав Іващак, нинішній настоятель храму Христа Царя в Івано-Франківську.
Коли ми у 1991 році вперше увійшли на цю територію, не було чути співу птахів. Сьогодні також вони не співають, все ж таки у лісі повинно чути спів. А ці птахи таки мовчать. Тому збираємось тут, щоб молитись і просити Бога про милосердя. – сказав перед початком літургії кс. Казімєж Галімурка.
Нашим обов’язком є знаходження таких місць, забезпечуючи гідне місце спочинку військовослужбовців та мирного населення, які загинули від рук агресорів, загарбників, окупантів. Якщо забудемо про них на землі ми, на небі Боже забуть про нас – такі слова можемо прочитати на таблиці біля підніжжя пам’ятного хреста у Чорному Лісі. – сказав Анджей Кунерт, секретар Ради охорони пам’яті боротьби та мучеництва у 2010-2016 роках.
Ця зустріч свідчить про те, що історія Польщі це також ті люди, які загинули у цьому місці. Тому хотів сердечно подякувати всім полякам, які живуть на цих землях за Ваші зусилля та працю. Передусім Товариству польської культури „Приязнь”, яке кілька десятків років тому привели до того, що ми маємо можливість зустрічатись тут та вшановувати пам’ять. – наголосив Вєслав Мазур, Генеральний консул Республіки Польща у Львові.
Були також відчитані офіційні звернення від Яна Юзефа Каспшика, голови Управління ветеранів та репресованих жертв, Ромуальда Ланчковского, директор Бюро Полонійного Сенату РП та Лонґіна Комоловского, голови Товариства „Спільнота Польська”.
На закінчення представники делегацій склали вінки та запалили свічки біля пам’ятника, де на кам’яних таблицях перелічено прізвища загиблих поляків.
Наступного дня 7 серпня, делегації покладали квіти та запалили свічки вже при пам’ятнику польським легіоністам на старому Сапєжиньскому кладовищі (теперішній парк пам’яті в Івано-Франківську).
В Центрі польської культури та європейського діалогу була відкрита виставка „Ліс, де не співає птах”, яка представляє роботу і діяльність Товариства польської культури „Приязнь” в Чорному Лісі з 1993 року по сьогодення.
У головному залі Центру члени сім’їв жертв розповідали про свої спогади ще довоєнного Станіславова і подякували усім тим, хто дбав і дбає про кладовище у Чорному Лісі.
– Злочинці думали, що це заросте травою і піде в небуття. А ми покоління, яке отримало цю пам’ять в своїй волі, і повинні знову передати її нашим близьким. І якщо не одразу, то по крайній мірі, молоді, з якою контактуємо. – підсумувала Кристина Стафіньска, голова Спілки станіслав’ян у Кракові.
Текст: Еуґеніуш Сало/ Кур’єр Ґаліцийський
Переклад з польської: Соломія Плетеницька
Фото: Вероніка Шиманська, Леон Тищенко
