Фото: Войтек Яргіло / PAP

Те як польські й українські вояки у 1920 році відбили від Варшави більшовицькі орди, було названо „чудом на Віслі”. Нинішні зміни в наших стосунках теж будуть названі чудом – пише Дмитро Редько для платформи Укрінформ.

Верховна Рада, за ініціативи президента Зеленського, остаточно ухвалила Закон, який фактично урівнює права польських громадян з українцями. В ці похмурі часи, стосунки наших народів і держав перебувають на небувало високому рівні, українці безмежно вдячні Польщі і полякам – нашим друзям, братам і сестрам, найвідданішим союзникам. І це – справжнє диво. Бо непросто складалися україно-польські взаємини в історичній ретроспективі. І це ще дуже м’яко сказано. Тож уявити собі те, що відбувається між нашими народами зараз, було неможливо навіть п’ять / десять років тому, не кажучи вже про 80, 120, 150…

Трагічна історія, оптимістичне майбутнє

У фіналі знаменитого фільму режисера Єжи Гоффмана „Вогнем і мечем” звучить фраза: „Війни тривали довго. Спустошувалася Річ Посполита, спустошувалася Україна. Ненависть вросла в серця і отруїла братську кров. Через сто п’ятдесят років російська цариця Катерина ІІ завоювала Кримське ханство, ліквідувала Запорозьку Січ і зіграла вирішальну роль у занепаді Речі Посполитої”.

Тут майже нічого додати. Війни часів Хмельниччини 1648-1657 років справді провели риску під стосунками польського та українського народів, послабивши найбільшу на той час європейську державу Річ Посполиту та посприявши підсиленню Московського царства, яке з часом роздулося до кривавої Російської імперії.

Фото: Wikimedia Commons

Уся подальша історія України, що опинилася в складі Російської та Австро-Угорської імперій, тривала за умов навмисного роздмухування полум’я ворожнечі між українцями та поляками. Війни та протистояння Польщі й України, після розпаду цих імперій, за винятком короткого періоду польсько-українського союзу проти більшовицької навали армій Будьонного і Тухачевського 1920 року, здавалося б, поставили остаточну крапку у стосунках історично близьких народів.

Міжвоєнний час: Державна політика пацифікації з боку Польщі та український терор, сутички між Армією Крайовою та УПА. Друга світова: коли треба було боротися проти спільних ворогів – нацистів і комуністів – жахливі дні взаємного знищення на Волині. Після війни: операції з переселення (трансфери) польського та українського населення, здавалося б, не залишали жодного шансу для порозуміння та примирення.

Після розпаду Радянського Союзу, та краху „соціалістичного табору” ультранаціоналістичними силами в обох країнах підтримувався дискурс ворожнечі.

Як же вдалося залікувати ці глибокі, здавалося б, невигойні рани?

По-перше, усі притомні політичні сили та керівництво наших держав стали на шлях пошуку компромісів та шляхів примирення і порозуміння. І це було політичною практикою незалежно від того, хто приходив до влади в Україні, чи в Польщі.

Фото: gov.pl

І нарешті, по-друге: це був свідомий, вистражданий і безальтернативний курс інтелектуальних еліт Польщі та України. В обох країнах переважна більшість інтелектуалів та культурних діячів перейшла, відповідно, на українофільські та полонофільські позиції. І народи почули своїх моральних авторитетів.

Видавалося, що прихід до влади у Польщі правоконсервативних сил може відновити розкол між Україною та Польщею. А сталося навпаки – пожвавлювалися контакти, Польща оголосила себе адвокатом України у Європі та стала, поряд з Литвою, чи не найбільшим лобістом наших інтересів у Євросоюзі та НАТО.

Слова Юзефа Пілсудського „У блиску наших багнетів і наших шабель ви не повинні бачити нового нав’язування чужої волі. Я хочу, щоб в ньому ви побачили відблиск вашої свободи”, сказані у Вінниці у травні 1920 року, відгукнулися через століття та залишилися такими ж актуальними. Тоді ж творцем незалежної Польської держави було наголошено, що „Без незалежної України не буде незалежної Польщі”.

У лиху годину пізнаєш вірну людину

Українсько-російська війна, що розпочалася з підступного, аморального та неспровокованого нападу Росії на Україну 24 лютого 2022 року, не просто поглибила наші стосунки з Польщею. Польський уряд та польський народ пішли на безпрецедентні у світовій історії кроки, які дали чітку та недвозначну відповідь на питання, ким же є поляки і українці. Виявилося, що отрута ненависті не закарбувалася у наші серця та не залишилася у крові.

Фото: Дарек Дельмановіч / PAP

Напевно, чи не кожна українська родина безпосередньо або через найближчих друзів та знайомих відчула, що є біля нашого кордону такий народ, який чуже горе може сприйняте як своє, який готовий зарадити у біді та поділитися усім, що у нього є. Польща відкрила свої кордони для українських жінок та дітей, що рятувалися від війни та геноциду. Українців пропускали до Польщі без закордонних паспортів, місцева влада та волонтери розгорнули незліченну кількість притулків, пунктів допомоги всім, чим треба, прості поляки привозили теплий одяг та їжу для біженців. Польські телефонні компанії випустили спеціальні стартові пакети мобільного зв’язку, які безкоштовно роздавалися українцям, було прийнято рішення про безплатний проїзд усіма видами наземного транспорту.

Волонтерські пункти для допомоги та орієнтації українців було організовано на усіх залізничних та автовокзалах. Масовими були випадки, коли прості поляки, почувши українську мову, оплачували біженцям рахунки у закладах харчування та магазинах. Чимало поляків, щоб прискорити та полегшити евакуацію, приїжджали своїми автомобілями в наші прикордонні області та забирали з собою українців. Польська влада ухвалила закони та постанови, які фактично прирівняли статус українців у Польщі до статусу поляків, це стосувалося і медичного обслуговування, і отримання грошової допомоги, можливості винаймати житло та влаштовуватися на роботу.

Кордон став прозорим для українців, їхнє перебування в Польщі зробили настільки комфортним та безпроблемним, наскільки це можливо, ба навіть більшим. У бік України з польського боку широкими потоками пішла не лише гуманітарна допомога та гроші, обсяги яких обчислюється сотнями тон та сотнями мільйонів. Поляки дали Україні, скільки змогли, зброї, боєприпасів, військового спорядження, медикаментів.

Фото: Державна прикордонна служба Польщі

Уже 12 березня 2022 року було ухвалено Законі Республіки Польща „Про допомогу громадянам України у зв'язку зі збройним конфліктом на території цієї країни”, згідно якого українцям, які опинилися на території Польщі внаслідок війни, було забезпечено державні гарантії та захист у таких обсягах, які фактично урівнювали їх у правах з громадянами Польщі, хіба що за виключенням права обирати та бути обраним до представницьких органів.

Польща і Україна – держави без кордону

5 травня 2022 року президент Польщі Анджей Дуда сказав, що Україна „на десятиліття, а може, дай Боже, на століття братська для Польщі держава, і як, сподіваюся, пророчо сказав Володимир Зеленський, між нашими країнами – Польщею та Україною – не буде більше кордону. Цього кордону не буде! Щоб ми жили разом на цій землі, будуючи та відбудовуючи спільно своє спільне щастя та спільну силу, яка дозволить відбивати будь-яку небезпеку або будь-яку можливу загрозу”.

Під час свого виступу у Верховній Раді України 22 травня польський президент заявив: „Я хотів би, щоб ви знали, що ваші рідні, батьки, діти, які були змушені виїхати до Польщі, не є у нашій країні біженцями. Це – наші гості. І вони у Польщі у безпеці”.

Того ж дня, на знак подяки, указом Володимира Зеленського польське місто Жешув, мешканці якого масово надавали допомогу українцям, отримало почесне звання „Місто-рятівник”. Польща прийняла не менше як 2,5 млн українців, чимала кількість українських біженців скористалося наданою Польщею можливістю безкоштовного транзиту, для виїзду в інші країни Європи. Якщо раніше Польщу критикували за обмеження по відношенню до мігрантів, то, з початком російського вторгнення критики замовкли, адже виявилося, що польський народ і польська держава відгукуються на справжню біду, як ніхто інший.

Фото: Якуб Шимчук / КПРП

Як колись, у 1920 році, кулемети і гармати частин генерала армії УНР Марка Безручка зупинили наступ російських більшовиків під Варшавою, так і сьогодні польські танки та гаубиці „Краб”, передані ЗСУ, зупиняють чергову російську навалу на Європу.

Закон вдячності та відчинених дверей

11 липня президент України подав на розгляд Верховної Ради законопроєкт, який фактично віддзеркалює положення польського закону про допомогу українським втікачам від війни, та присвоїв звання „Місто-рятівник” ще одному польському місту – Перемишлю. 19 липня ВРУ прийняла у першому читанні, а 28 липня, у другому та остаточному, закон „Про встановлення правових та соціальних гарантій для громадян Республіки Польща, які перебувають на території України”.

За нормами цього закону громадяни Польщі можуть перебувати на території України впродовж 18 місяців та користуватися усіма правами й свободами, як і громадяни України: влаштовуватися на роботу без спеціального дозволу, реєструватися та отримувати номер облікової картки платника податків, провадити господарську діяльність. Громадяни Польщі мають право здобувати освіту на рівні з громадянами України, отримувати соціальні виплати, допомогу з Фонду соціального захисту осіб з інвалідністю та медичне обслуговування.

Фото: Якуб Шимчук / КПРП

Зрозуміло, що це найменше, чим можуть сьогодні віддячити польському народові українці. Триває війна, багато з тих можливостей, що надані у прийнятому законі, сьогодні, з об’єктивних причин, не можуть бути використані. Проте цей закон має суттєвий символічний зміст, його прийняття остаточно перегортає темні сторінки нашої спільної історії та закладає підвалини для післявоєнного розвитку. Нам, потім, по війні, доведеться наново подивитися на роль і місце окремих діячів та подій давнини, виробити інший формат стосунків в економіці, політиці, військовому та безпековому співробітництві.

Усе це обов’язково буде, але шлях на остаточне примирення, усвідомлення спільної долі наших народів у складі об’єднаної Європи, необхідність підтримувати дружні стосунки – цей спільний, пліч-о-пліч, шлях українців і поляків, сподіваймося, є остаточно визначеним та незворотнім.

Щиро дякуємо, брати наші й сестри!

Здається, „Мазурка Домбровського” – гімн Польщі – чи не єдиний серед державних гімнів, у тексті якого, поряд з пафосними словами, раптом з’являється і так природно сприймається строфа про розчуленого батька, який звертається до своєї доньки:

„Вже там тато своїй Басі
Каже заплаканий:
Слухай-но – то певно наші
Б’ють у барабани”.

Це так по-людськи, так близько, так відгукується й в українських душах, так зрозуміло нам, що не дивно, до кого ми звернулися по допомогу та прихисток, інтуїтивно відчуваючи, що поляки не зрадять і простягнуть руку допомоги.

Брати і сестри, найкращі друзі, кровні родичі – будь-який позитивний епітет стосовно поляків не може висловити усю гаму емоцій, усю щиру вдячність, які відчувають та яким ніколи не зрадять українці. З вашою допомогою, польські брати й сестри, ми переможемо і обов’язково віддячимо, і словами, і ділами. Низький уклін вам, наша шана, наша дяка, наша дружба назавжди і навзаєм!

Текст: Дмитро Редько для платформи Укрінформ

Партнери

Співпраця

Медіапартнери

Kancelaria Prezesa Rady Ministrów

Проєкт підтримує Канцелярія голови Ради міністрів Республіки Польща в рамках конкурсу полонія та поляки за кордоном 2021

Fundacją Wolność i Demokracja

Проєкт „Професійні медіа в Україні 2021-2022” реалізує Фонд „Свобода та демократія”


Матеріал містить лише погляди автора/ів і не може бути прирівняний до офіційної позиції Канцелярії голови Ради міністрів Республіки Польща

Up