Юзеф Пілсудський у 1916 р. як командир першої бригади Польських легіонів (Фото: NAC)
Одна з найвидатніших постатей в історії Польщі, політик, військовий, один із головних організаторів польської держави, ініціатор формування Польських легіонів, один із батьків незалежності. Про біографію Юзефа Пілсудського варто говорити крізь призму історичних змін, які відбувались на початку XX століття. Він жив у надзвичайні часи, коли Польща була поділена загарбниками, а пізніше відбудовувала свою незалежність. Як лідера держави його неодноразово хвалили, але також і засуджували. У 155 річницю з дня народження Юзефа Пілсудського запрошуємо ознайомитись з найважливішими сторінками його життєпису.
Дитинство, освіта та початки політичної кар’єри
Юзеф Пілсудський народився 5 грудня 1867 року в Залавасі у сьогоднішній Литві у збіднілій шляхетській родині з патріотичними традиціями. Після екзаменів поступив на медичний факультет університету в Харкові. Там почав конспіраційну діяльність в студентських організаціях, що боролись за незалежність. У 1887 році його арештовано під закидом участі в замаху на царя Олександра III з Романових, після чого був вивезений на Сибір, звідки повернувся за п’ять років.
З 1892 року перебував у Вільнюсі. Вступив до Литовської секції Польської соціалістичної партії (ПСП), швидко стаючи одним із її лідерів, входячи у склад Центрального робітничого комітету. У 1894 почав видавати нелегальний журнал „Робітник”, який був органом ПСП, де виконував функцію редактора. Після початку революції в Росії в 1905 році очолив Конспіраційно-бойовий відділ, що керував Бойовою організацією ПСП. Вони робили замахи на царських чиновників, атаки на повітові каси та потяги, що перевозили гроші. Попри боротьбу за свободу Польщі велика частина суспільства вважала їх звичайними бандитами.
Юзеф Пілсудський у 1872 р., віком близько 5 років (Фото: Данута Ломачевська / East News)
У листопаді 1906 у ПСП стався розкол. Юзеф Пілсудський очолив Революційну фракцію ПСП. Двома роками пізніше у Львові з його ініціативи створено конспіраційний Союз активної боротьби (САБ), яким керував Казімєж Соснковський – тогочасний інструктор Бойової організації ПСП. САБ згідно з ідеєю Юзефа Пілсудського мав стати зародком пізнішої польської армії. У цей час він був головним творцем антиросійської орієнтації, яка планувала відновити незалежність Польщі у співпраці з Австро-Угорщиною.
Внесок у відновлення Польщею незалежності
У період, що попереджав початок I світової війни – вимріяної великої війни між загарбниками – Юзеф Пілсудський заангажувався в організацію різноманітних парамілітарних груп у Галіції. Союз активної боротьби пов’язував свою діяльність з офіційними організаціями, такими як Стрілецький союз у Львові, Товариство „Стрілець” у Кракові та Польські стрілецькі загони. У 1912 році Юзефа Пілсудського вибрано головним комендантом Стрілецького союзу.
Після початку I світової війни I Кадрова рота, яка йому підлягала, перетнула кордон з територіями окупованими Росією, з наміром спровокувати в Королівстві польському національне повстання. Після невдачі цієї концепції Юзеф Пілсудський вступив до Головного національного комітету і, з підлеглих собі підрозділів, створив 1 полк піхоти Польських легіонів. У серпні 1914 року з його ініціативи розпочалося створення в Королівстві Польському таємної збройної організації на основі членів Союзу активної боротьби та Польських стрілецьких загонів. У жовтні того ж року вона прийняла назву Польської військової організації.
Штаб офіцерів легіону з командувачем Юзефом Пілсудським. Кельце, серпень 1914 р. (Фото: NAC)
У 1917 році Юзеф Пілсудський очолив Військовий департамент Тимчасової державної ради. Після „кризи присяги” у Польських легіонах, його арештовано та інтерновано до німецької фортеці в Магдебурзі, що зміцнило його образ борця за незалежність Польщі. Звільнений на початку листопада 1918 року Юзеф Пілсудський прибув до Варшави. Регенційна рада передала йому військову й цивільну владу та верховне командування збройними силами. 22 листопада цього ж року обійняв посаду тимчасового глави держави. У період польсько-більшовицької війни особисто керував київським і вільнюським походами, а також Варшавською битвою і битвою на Німані. 19 березня 1920 року його обрано маршалком Польщі.
Травневий переворот й останні роки життя Юзефа Пілсудського
Після прийняття березневої конституції, яка значно обмежувала роль глави держави, він відмовився балотуватись на пост президента Речі Посполитої. Після вбивства першого президента Габрієля Нарутовича він залишив публічне життя. Зрікся всіх державних функцій та осів у маєтку в Сулеювку. Однак політична ситуація в країні, яка погіршувалась, призвела до того, що під кінець 1925 Юзеф Пілсудський вирішив повернутись до активної участі в політичному житті.
У 1926 році провів військовий державний переворот, переймаючи реальну владу в державі. З 28 серпня був генеральним інспектором Збройних Сил і потенційним головнокомандувачем на випадок війни, обіймав також посаду міністра військових справ, а тимчасово також прем’єра. Він розпочав демонтаж демократичних інституцій, збудував зосереджене навколо себе середовище так званої Санації та узалежнив від себе як парламент, так і президента, на котрого обрано професора хімії, Ігнаци Мосціцького.
Маршалек Юзеф Пілсудський перед зустріччю з президентом Польщі Станіславом Войцеховським на Понятовському мості, 12 травня 1926 р. (Фото: публічний домен)
Юзеф Пілсудський зосереджувався передусім на військових справах, вважаючи армію єдиною силою, що здатна зберегти суверенітет держави. Повноту влади він обійняв у 1930 році внаслідок зманіпульованих парламентських виборів званих „берестейськими виборами”. У грудні цього ж року залишив посаду голови уряду з огляду на стан здоров’я. Пізніше на першій зустрічі з представниками найвищої державної влади Юзеф Пілсудський оголосив, що має намір обмежити своє втручання у державні справи й знову зосередитись на війську. Уже тоді він постулював ведення політики рівноваги між Німеччиною та СРСР. Планував також співпрацю з західними аліянтами – Францією та Великою Британією, а також дружніми сусідами – Латвією, Румунією та Угорщиною.
Уже з травневого перевороту члени Санації планували змінити конституцію в такому напрямку, щоб президент мав якнайширший обсяг влади. Юзеф Пілсудський підписав нову конституцію 23 квітня 1935 року. Маршалек помер 12 травня 1935 року через рак печінки за неповні три тижні після ухвалення квітневої конституції, яка мала уґрунтувати його політичну позицію. Його похорон став великим маніфестом національної єдності. Юзефа Пілсудського поховано на Вавелі в крипті Св. Леонарда, а серце складено в гробі мами на цвинтарі Расу в Вільнюсі.
За матеріалами ciekawostkihistoryczne.pl, bitwawarszawska.pl, dzieje.pl
З польської переклала Кароліна Шостак
