Генрик Цепнік близько 1906 року (Фото: публічний домен)

Генрик Цепнік (1877-1944) – театральний режисер і критик, публіцист, перекладач, головний редактор кількох періодичних видань, життя якого теж пов’язано зі Станіславовом.

Народився 7 липня 1877 року у Львові. Від 1898 року був співпрацівником „Національної газети”, „Польського щоденника”, „Нового віку”, „Музичного, театрального та мистецького тижневика”. У 1902 році опублікував нарис з історії польського театру: „Два роки Міського театру у Львові”. У 1903 році його обирають до художньої ради Львівського народного театру. З цього часу його життя пов’язане з театром. У 1906-1907 роках викладає у драматичній школі, що існувала при Львівському театрі. У театральному сезоні 1911-1912 він працював літературним керівником і секретарем „Міського театру” у Львові. У 1911-1913 роках був редактором часопису „Ілюстрований театральний огляд”, що видавався при цьому театрі.

З початком Першої світової війни переїжджає до Відня, де протягом сезону 1914-1915 працює як секретар „Польського театру”. Після закінчення війни повертається до рідного Львова й у 1918-1919 роках знову обіймає посаду секретаря польського „Міського театру”. У 1919 році співпрацював з польським театром у Перемишлі, був режисером та водночас завідував літературною частиною. Осінню 1919 року уже як знаного в мистецтві діяча його запрошують на посаду директора і режисера Польського драматичного театру на Погулянці у Вільно, а вже у 1920 році він переїжджає до міста Битом, де організовує народний „Театр плебісциту”, колектив якого відіграв важливу роль у культурно-просвітницькій діяльності поляків на Шльонську. Після припинення бойових дій, повертається до Вільна на посаду директора і художнього керівника Польського театру.

Генрик Цепнік був досить відомим драматургом свого часу, зокрема автором п’єс „За зіркою Наполеона”, „Князь Юзеф”, „Містерія пристрастей” (у співавторстві з Людвіком Геллером). З французької мови переклав драму Александра Дюма „Кін”, а з німецької – драму Герхарта Гауптмана „Щур”.

Генрик Цепнік – Ігнацій Мосцицький Президент Республіки Польща (Фото: onebid.pl)

Був він і автором ряду театрознавчих розвідок, серед них найважливішими є „Польський театр у Відні” (Львів, 1910), „Львівська сцена 1780-1929” (Львів, 1929) та „Думки про театр” (Вільно, 1927). За його редакцією побачила світ колективна монографія „З історії театральної культури Литви” (Вільно, 1921). Окрім цього, Генрик Цепнік був видавцем деяких маловідомих комедій Александра Фредро та автором популярно-наукових нарисів з життя і діяльності Ігнація Мосціцького та Юзефа Пілсудського.

У 1923 році Цепніка запрошують на посаду директора і режисера польського драматичного театру ім. Александра Фредро в Станіславові. Вклавши багато зусиль та знань, підіймає рівень цього напіваматорського колективу на високий художній щабель. Зокрема, в час його керівництва на сцені театру були поставлені драми Станіслава Виспянського „Весілля”, „Листопадова ніч”, „Варшав’янка”, драми Владислава Анчиця „Костюшко під Рацлавицями” і „Еміграція селянська”, „Затоплений дзвін” Герхарта Гауптмана, вистава за поемою Адама Міцкевича „Дзяди” та численні комедії Александра Фредро. Також, протягом 1923-1925 років Цепнік виконував обов’язки директора станіславівської Міської бібліотеки ім. Вінцентія Смагловського. Під його керівництвом фонди бібліотеки після важких воєнних часів було описано та впорядковано.

Його авторитет невпинно зростає і невдовзі, маючи журналістський досвід, стає головним редактором газети „Кур’єр Станіславівський” і, як тоді написали в пресі, „підносить рівень цієї провінційної газети до рівня журналістики великого міста”. На сторінках цієї газети Генрик Цепнік став автором цілого ряду цікавих нарисів з історії Станіславова під спільною назвою „Альбом Станіславівський”, також працю з історії розвитку сучасного польського театру „Листи про театр” (Генрик Цепнік – Листи про театр, Кур’єр Станіславівський, 1923, № 173-179; 1924, № 185-190). Наведемо фрагмент з „Альбому Станіславівського”, а точніше статті „Що німецький мандрівник бачив у Станіславові в 1838 році?”:

„У середині минулого століття великою популярністю користувалися мандрівні твори Яна Єжи Кохля, тоді досить значного німецького мандрівника. Він написав низку цих праць, але, мабуть, найбільшого розголосу йому здобула опублікована у 1841 році в Дрездені „Reisen im Innern von Russland und Polen”. Для нас цей твір цікавий тим, що один том присвячений спогадам Кохля про його подорож по Галичині. Кохля здійснив її восени 1838 року так званою „бродською будою”, тобто єврейською закритою бричкою, запряженою трьома кіньми.

Сорокаріччя львівського „Сокола” 1867-1907 рр. авторства Генрика Цепніка (Фото: публічний домен)

Їдучи дорогою із Чернівців у бік Львова, німецький мандрівник зупинився в Станіславові, якому присвячує великий розділ у своєму творі. На той час Станіславів мав близько 15 000 жителів і був другим за значущістю містом Галичини. Провадив велику торгівлю, мав циркулярний уряд та гімназію, а також був резиденцією багатьох знатних родин, у тому числі родин Дзєдушицьких та Яблоновських. Добре забудований і доглянутий, він був населений різнорідним населенням: поляками, русинами, німцями, вірменами, євреями, навіть угорцями, бо з останніх переважно складалася тодішня військова залога. Всі вулиці були вкриті дністровським гравієм, а на перехрестях позначені польськими та німецькими написами.

Весь рух, особливо в базарні та святкові дні, зосереджувався на ринку. Магазинів зі спеціями та галантереєю було стільки, що це вразило німецького туриста. Були також цукерні й кав’ярні, а про те, що вони мусили бути дуже добре налагоджені, свідчить те, що Кохля прямо пише про великий асортимент, який знайшов у них. Основну їх клієнтуру становили німецькі та військові чиновники. Увечері вулиці були добре освітлені, вночі безпеку і порядок пильнували нічні стражники”.

У 1925 році Генрик Цепнік повертається до Львова, де співпрацює з часописом „Життя театру”, редагує газету „Новий вік”, друкує статті й театральні рецензії у „Львівській газеті”, „Ранковій газеті” та „Вечірній газеті”. Його й надалі часто, як режисера та організатора, запрошують різні польські театри. Варто відзначити, що він намагався реалізувати засади „національного польського театру”, активно вводячи до репертуару твори польської драматургії.

Точна дата і причина смерті Генрика Цепніка невідомі. У пресі були відомості, що він нібито помер у Львові в 1942 році Згідно з інформацією від родичів, Цепнік помер у 1944 році в Брюховичах під Львовом.

Текст: Петро Гаврилишин