Войцех Корфанти (Фото: Національний цифровий архів)
Відновлення незалежності Польщі у 1918 році було заслугою багатьох політиків, військових та громадських діячів. Свій внесок у формування польської державності та суспільно-політичного устрою після 123 років поділів зробив також Войцех Корфанти. Цього року виповнюється 150 років з дня його народження, тож запрошуємо ознайомитися з найцікавішими сторінками життєпису одного з батьків незалежності.
Освіта та початки політичної діяльності Войцеха Корфанти
Войцех Корфанти народився 20 квітня 1873 року в селищі Садзавка (сучасні Семяновиці-Шльонські) в родині шахтаря Юзефа Корфанти та Кароліни з дому Клеха. З раннього дитинства він ідентифікував себе з польськістю, до чого приклалися, як він пізніше сам згадував, німецькі вчителі, які з цією польськістю боролися.
У 1879 році розпочав навчання в народній школі у своїй рідній місцевості. Пізніше ходив до Королівської гімназії в Катовіцах. Там він заснував таємний гурток, метою якого було поширення польської культури та літератури. Він також встановлював контакти з діячами з Великопольщі. Брав участь у пропольських зібраннях, де негативно висловлювався про німецького канцлера Отто фон Бісмарка, за що його виключили з гімназії.
Войцех Корфанти звертається до натовпу (Фото: muzeumslaskie.pl)
Середню школу він закінчив екстерном у грудні 1895 року, після втручання великопольського депутата Рейхстагу. Почав навчання в політехніці в Шарлоттенбурзі, а осінню наступного року перевівся до Королівського університету у Вроцлаві, де закінчив два семестри на філософському факультеті. Перервав навчання, влаштувавшись репетитором литовського аристократа. У 1899 році він відновив навчання і переїхав до Берліна на останній семестр.
Після повернення до Верхньої Сілезії у 1901 році вступив до Національної ліги, де співпрацював з Романом Дмовським. Брав участь у створенні гімнастичного товариства „Сокіл” у Катовіцах. Був також головним редактором газети „Górnoślązak”. Його засудили до чотирьох місяців ув’язнення за публікацію статей, що розпалювали польські національні почуття. У 1909 році був одним з організаторів Польського демократичного товариства у Познані. Був також депутатом Рейхстагу, але через атаки політичних опонентів відмовився від подальшого балотування.
Войцех Корфанти у сілезьких повстаннях
Наприкінці Першої світової війни Войцех Корфанти виступав за відокремлення Верхньої Сілезії, Великопольщі та частини Помор’я від Рейху. 25 жовтня 1918 року він звернувся до німецького парламенту з вимогою приєднати ці території до відроджуваної польської держави. Після утворення незалежної Польщі Войцех Корфанти переїхав до Познаня. У 1918-1919 роках був членом Верховної Народної Ради, яка керувала Великопольським повстанням. Натомість у 1920 році польський уряд призначив його комісаром плебісциту у Верхній Сілезії, тож він керував усіма організаційними, пропагандистськими та політичними приготуваннями.
Войцех Корфанти (Фото: Польське пресове агентство)
Він був одним з очільників II Сілезького повстання, яке стало відповіддю польських військових і плебісцитних організацій на антипольські дії Німеччини напередодні плебісциту. Безпосередньою метою повстанців було витіснення німецької поліції безпеки з території проведення плебісциту, а також ліквідація німецьких парамілітарних організацій та збройних формувань.
Після не занадто вигідної для Польщі інтерпретації результатів плебісциту з березня 1921 року, де лише близько 40 відсотків населення проголосували за приналежність до Польщі, Войцех Корфанти очолив III Сілезьке повстання. Однак, будучи противником збройного врегулювання, прийняв контроверсійне рішення припинити боротьбу. У результаті повстання відбувся вигідніший для Польщі поділ Сілезії, в тому числі економічно, оскільки 53 з 67 існуючих вугільних шахт були розташовані на приєднаній території.
Міжвоєнне двадцятиліття у життєписі Войцеха Корфанти
Після відновлення незалежності Польщі у 1922-1930 роках він був депутатом Сейму від партії Християнської демократії. Між Войцехом Корфанти і санаційною владою наростав конфлікт. Причиною цього був, зокрема, спротив Юзефа Пілсудського щодо пропозиції надати Войцеху Корфанти посаду прем’єр-міністра у 1922 році. З 1924 року він видавав щоденні газети „Rzeczpospolita” і „Polonia”.
Зліва направо: катовицький воєвода Ян Мілднер, сілезький воєвода Юзеф Ример, Войцех Корфанти, генерал Станіслав Шептицький (Фото: muzeumslaskie.pl)
Як противник санаційної влади, він був ув’язнений у Брестській фортеці в 1930 році. Після звільнення повернувся до Верхньої Сілезії, після чого виїхав до Чехословаччини, боячись повторного ув’язнення. У квітні 1939 року, після того, як Третій Рейх уклав договір про ненапад, він повернувся до Польщі, де його арештовано та ув’язнено у варшавській в’язниці Павяк. Попри протести громадськості, він провів там майже 3 місяці. Його звільнили лише наприкінці липня через тяжку хворобу.
Політик помер 17 серпня 1939 року. Обставини його смерті викликають контроверсії. Одна з гіпотез стверджує, що його отруїли парами миш’яку в тюремній камері. Войцеха Корфанти було поховано в Катовіцах. Його похорон, який зібрав близько 5 000 людей, став останньою великою демонстрацією в Катовіцах перед початком Другої світової війни. Він став також висловленням підтримки польської державної політики, яку проводив Войцех Корфанти, та великою патріотичною демонстрацією.
За матеріалами dzieje.pl, muzeumslaskie.pl, bn.org.pl
