Фото: Данута Стефанко
Інколи може здаватись, що перед обличчям війни ми малі, беззахисні та безпорадні. Однак ми не повинні втрачати запал і бажання наближати перемогу, так як 75-річна Світлана Пужак, волонтерка з Івано-Франківська, більш відома як пані Любця.
Жінка з перших днів повномасштабної війни готує смачну домашню їжу, передаючи її українським захисникам. Натомість Центр польської культури та європейського діалогу на різні способи старається її підтримувати. З волонтеркою розмовляла Данута Стефанко.
На які напрямки Ви передаєте допомогу? Я знаю, що Ви дуже активно й фактично щоденно, невтомно прокидаєтесь і працюєте.
Я вже більше ніж рік готую на фронт. Печу, варю вареники, голубці, роблю різні салати, відбивні, котлети. Усе відправляю хлопчикам. Серед напрямків: Бахмут, Гуляйполе, Авдіївка. На Херсон відправляли дуже багато одягу, продуктів і варива. Також для наших госпіталів готую.
Фото: Світлана Пужак / Facebook
Люди часто говорять, що втомилися від війни, але Ви не втомились. Звідки Ви черпаєте силу?
Я віруюча людина, а силу мені дає Бог. Я молюся кожен день, благаю Бога, а Він дає мені силу і я працюю. Буває, що закінчую свою працю у 5 годині ранку. Інколи, як починаю у 5 ранку, так і закінчую. Співпрацюю також з різними волонтерами, які мені доставляють продукти, які забирають від мене їжу і відправляють далі. Навіть брали в мене на госпіталь в Київ.
Людям здається, що якщо вони не мають якихось надзвичайних фінансових можливостей чи доступу до організацій, благодійних фондів – вони не можуть підтримувати захисників, а Ви своїм прикладом показуєте, що кожен може наближати перемогу.
Це так. Навіть, коли немає, все одно в мене є пенсія 2 600 гривень – половину я віддаю на продукти. Кожного місяця. Так що, слава Богу, ще так не було, щоб у мене замовили, а я відмовила.
Фото: Данута Стефанко
Ви також співпрацюєте з Центром польської культури.
Так, я співпрацюю з польською організацією, за яку дякую Богу. Дякую Центру за цю допомогу, яку дає, коли я попрошу. Я теж маю польське коріння. Моя прабабуся – полька з Вроцлава. Тепер доля склалася так, що я працюю з польським Центром.
Які настанови Ви б дали молодому поколінню, щоб вони знаходили в собі силу та мотивацію допомагати? Бо я на Вас дивлюсь і в мене виникає бажання щось робити.
Найперше, я б сказала так: люди, шукайте Бога і працюйте по волі Його. Коли ви знайдете Бога, Він вам відкриє волю свою і ви будете у ній працювати – буде радість та наповнення. Хоча мені 75 років, я радію життю. Радію, що можу допомогти. Солдати посилають подяки, дзвонять до мене, так що я дякую Богу! І хай молодь вся теж працює на перемогу. Перемога прийде, війна вічно не буде, а потім треба буде здати звіт Богу та собі, яка в тебе совість, що ти робив. Справедливість та добро переможуть.
