В Станіславові (Івано-Франківську) під час земельних робіт віднайдено зниклу пам’ятну плиту на честь Пьотра Скарги.

Плиту встановили 1912 року на костелі єзуїтів у трьохсоту річницю смерті видатного проповідника. Плита потовчена, але збережена майже цілком – бракує одного фрагмента.

6 жовтня 1912 Кур’єр Станіславовскі так описував урочистості з нагоди вшанування знаного поляка, проповідника, зв’язкового Унії зі Східною церквою на теренах Речі Посполитої, які відбувалися в тому місті:

Скаргівські урочистості, гармонійно розписані в нашому місті на весь тиждень, не тільки не змусили громаду нудьгувати, а навпаки своїм розмаїттям знайшли відгуки у всіх верств громади, несучи поміж них славу і честь постаті великого монаха-патріота.

Святкування почалися урочистою академією в понеділок 23 вересня в залі Товариства ім. Монюшки (…). Перед сценою поставили два фотелі, в яких сіли Архиєпископ Теодоровіч і Єпископ Комишин (…). Академію розпочала кантата Мечислава Солтиса, у досконалому виконанні хору Тов. ім. Шопена під диригуванням п. Матоґі (…).

У неділю вранці (29 вересня  – ред.) о годині 10 ¾ в латинській колегіаті розпочалася урочиста служба, яку провадив о. прелат Пяскєвіч, під час служби промову виголосив о. канонік Джєнджєлєвіч зі Львова.

Після служби божої громада урочистою ходою (…) рушила вулицями Карпінського, Сапєжиньською і Третього Травня до костелу оо. Єзуїтів, де мало відбутися відкриття пам’ятної плити, вміщеної на тому костелі  (…). Після виконання хором кантати Солтиса, слово мав дир. д-р Нітман (…). Після його промови хор заспівав „Ave Polonia”, після чого пам’ятну таблицю роботи Антоняка було відкрито. На таблиці видніється барельєф голови Скарги і напис:

Безсмертному Пьотрові Скарзі, капеланові Товариства Ісуса, апостолові католицизму в Польщі і єдності церкви руської з Римом, Творцеві справ християнського милосердя, будителеві національної свідомості, вчителеві найчистішої, полум’яної любові до Вітчизни, найвидатнішому речникові Речі Посполитої польського слова архимайстрові, у 300-у річницю смерті, громадяни міста Станіславова на знак пошани і вдячності камінь цей встановили 1622 (?) – 27. ІХ – 1912

У цій статті є помилка, бо на таблиці фактично викарбуваний рік „1612”. Стаття закінчувалася зверненням до громадян:

Дай боже, аби ми, ідучи дороговказами Скарги, передовсім шанували тріумф, аби ми спромоглися викорінити наші національні вади – нашу сварливість, брак єдності і братню заздрість.

(в цитатах збережено оригінальний правопис)

Та плита на стіні костелу пережила історичні катаклізми першої половини XX століття. Ймовірно, після війни вона зникла зі стіни костелу єзуїтів, який радянською владою був переданий для облаштування архіву. Здавалося, назавжди. Чому потрощена давня таблиця опинилася у землі поблизу приватного будинку – сьогодні ніхто вже не розповість.

Два роки тому під час копання фундаменту під новий будинок господар викопав кілька уламків чорної кам’яної плити з написами. Очистивши їх, вдалося скласти майже повну плиту – бракувало тільки „барельєфу голови Скарги”. Власник знахідки намагався зацікавити нею місцевих істориків. Ті дали контакти до історичних інституцій в Польщі – власник знахідки вже й не пригадує, кому саме. Але на написаний туди лист, він отримав відповідь, що плита не має для них жодної цінності. Лише після того, як фото плити було розмішене у соціальних мережах з питанням про те, чи комусь щось відомо про цю знахідку, справа набула розголосу.

До з’ясування обставин долучився журналіст івано-франківського телеканалу „3-Студія»” Володимир Гарматюк, який виїхав на місце, аби дослідити суть справи. З’ясувалося, що після того, як ніхто не виявив зацікавлення знахідкою, господар виніс уламки за межі обійстя і на бетонній будівельній плиті старанно склав їх так, що вони мали вигляд таблиці, якою вона колись була на стіні костелу. Хіба що без одного, наразі не віднайденого фрагмента. Там її і сфотографував Василь Ваньчук, який виклав фото на сторінці Fасebook.

Ось як описав свої враження про знахідку Володимир Гарматюк: Я був вражений. Я чув про особистість Скарги ще зі студентських років. Крім того, 1912 рік, коли той камінь було встановлено в Івано-Франківську, на той час у Станіславові! Тому я відразу ж, як побачив фото на ФБ, поїхав на місце. Виявилося, що два роки тому якась сім’я розібрала старий будинок, якому на той час було понад сто років. І під ним знайшли ту плиту. Звернулися до когось у Польщі. До кого – вже не пригадують, а поштова скринька вже з того часу вже була почищена, знайти адресу наразі неможливо. І їм відповіли, що та плита не становить для них жодної цінності, нікого не зацікавила.

І ось все закрутилося. Василь Романець, директор організації Культурна Спадщина Прикарпаття, заявив, що знахідка є дуже цінною і з огляду на її вік, і з огляду на постать Пьотра Скарги. Краєзнавці сушать голову над тим, як плита могла опинитися під старим будинком. Зокрема, член спілки краєзнавців України, івано-франківський краєзнавець Леон Орел говорить, що в тих місцях до війни не було ще міста. А були там так звані лемківські села. Люди жили переважно бідні. За одним із припущень, плиту під час війни зі стіни костелу єзуїтів могли зняти парафіяни з тим, аби її переховати від воєнного знищення, як демонтували пам’ятник Міцкевичеві. Керівник відділу реставрації Івано-Франківського краєзнавчого музею Валерій Твердохліб заявив, що плиту вже багато років шукали, зокрема і польський професор Казімєж Ожуґ та його студентка Анастасія Водянко. Професор, до речі, має намір звертатися з офіційними листами до Міністерства культури та національної спадщини Польщі з проханням допомогти у реставрації та відновленні плити. Зі свого боку підготувала такий лист і директор Центру польської культури та європейського діалогу в Івано-Франківську Мар’я Осідач. Вона сподівається, що до Станіславова приїдуть польські фахівці і реставратори, щоби врятувати знахідку.

Текст: Войцех Янковскі, Кшиштоф Шиманьскі/ Кур’єр Ґаліцийський
Переклад з польської: Володимир Гарматюк