З 24 по 26 листопада в Ополі (Польща) велися розмови про літературну творчість у час глобалізації. В Міжнародному літературному форумі „Літературна творчість в добу глобалізації як простір діалогу та міжнародної співпраці”, а також у XXVII едиції Навали поетів на Замок П’ястів Шльонських у Бжеґу „Ближче до зірок, ближче до людей” взяли участь представники творчих і культурних осередків з Польщі, Чехії, Білорусі, Литви, Німеччини, Угорщини та України, яку репрезентували Наталія Ткачик, Марія Ткачівська і Володимир Гарматюк – автори з Івано-Франківська (д. Станіславова).
У четвер (24.11) учасники Форуму зустрілися в Колеґіум Маюс Опольського університету з проф. д-р Станіславом Ніцеєю, багаторічним ректором Опольського університету, творцем і настоятелем університецького Узгір’я. Прослухали його реферат про історію Опольського університету, а також відвідали галерею пам’ятників відомих людей науки і культури. До пам’ятника Яна Едмунда Османьчика поклали квіти.
Офіційне відкриття імпрези, на якому були присутні посадові особи Опольського воєводства, відбулося в Публічному загальноосвітньому ліцеї №2. Вступне слово „Літературна творчість в час глобалізації як простір діалогу та міжнародної співпраці” виголосив Станіслав Ґайда з Опольського університету, дійсний член Польської Академії Наук. Пізніше гостям презентували програму, приготовану учнями ліцею. На завершення іноземні учасники виступили зі своїми художніми текстами.
Прийняв учасників Форуму також президент Ополя Аркадіуш Вішнєвскі, який презентував програму святкування 800-ліття Ополя, що відбудеться наступного року, і запропонував літераторам долучитися до тих урочистостей своєю творчістю. Крім того, запросив гостей Форуму відвідати Музей польської пісні.
Увечері того ж дня відбулася зустріч з авторами та працівниками культурних організацій міста і повіту в читальні Воєводської публічної бібліотеки ім. Е. Смулкі в Ополі, що перетворилася на поетичний марафон. Свої твори читали поети іноземні та місцеві.
У п’ятницю, 25 листопада, учасники Форуму були свідками турніру Одного вірша, в якому презентувалося твори, написані учнями середніх та спеціальних навчальних закладів. Вірші тридцяти учнів оцінювало журі місцевих та іноземних поетів. Було вручено 4 нагороди маршалка воєводства опольського та 8 відзнак президента міста Бжеґ.
У конференц-залі Музею П’ястів Шльонських відбувся концерт ліричних пісень Марії Рушецкєй з Ниси та пісень в інтерпретації Малґожати Пашніцкєй і Маріуша Бучка. На концерті також пролунали поетичні твори учасників Форуму. Цікавою родзинкою стала презентація перекладу польського вірша китайською мовою. Зустріч завершилася виставкою художніх робіт Беати Вєвюркі та Едварда Щапова, а також частуванням хлібом з пекарні майстра Яна Костшеви в рамках поетичної Містерї хліба.
В суботу Міжнародний літературний форум завершився візитом до Музею польської пісні.
За матеріалами: zwrot.cz
Своїми враженнями з поїздки на Міжнародний літературний форум з нами поділився його учасник Володимир Гарматюк (Івано-Франківськ).
„Для мене відвідання Міжнародного літературного форуму „Літературна творчість в добу глобалізації як простір для діалогу та міжнародної співпраці” почалася доволі екстримально. Для кожного з нас співпраця і діалог – це не щось примарно далеке і глобально велике. Це щось, що складається з простих, дрібних речей – взаєморозуміння, допомоги і можливості бути почутим у цьому, справді, глобалізованому – читай байдужому – світі. Але про все за порядком.
На запрошення Опольського воєводського відділу Товариства співпраці польща-схід, що надійшло до Центру польської культури та європейського діалогу в Івано-Франківську (д. Станіславові), як людина, що має – нехай далеке, але все ж – польське коріння, володіє мовою та має певні творчі зв’язки з Польщею (переклади українською творів польської поетки Халіни Посвятовської, багаторічна участь у міжнародному фестивалі поезії Міжнародна Галіційська Літературна Осінь), я охоче прийняв запрошення. Крім того, подія була цікавою для мене ще й з точки зору журналіста.
Пригоди почалися ще в дорозі до Ополя. Глобалізований світ буквально оточував зусібіч. Після шести годин чекання у рейсовому автобусі в групі українських заробітчан з робочими візами на українсько-польському кордоні на переїзді Краківець-Корчова, я зрозумів, що на початок Форуму, на жаль, запізнююся. Поінформований працівницею автостанції в день купівлі квитка, що прибуду на місце о сьомій ранку, я сподівався спокійного приїзду і безтурботного початку роботи Форуму. Наступна порція екстриму чекала на мене за кілька десятків кілометрів від Кракова. Водій української компанії-перевізника просто не став перевіряти наявність усіх пасажирів на місцях після зупинки на „потреби” і автобус поїхав далі, а разом з ним і всі мої особисті речі, контакти, телефон, техніка для роботи. Залишився я серед автостради з паспортом і гаманцем. На щастя, хоч би з цим. Опанувавши себе після перших секунд паніки і брутальних коментарів на адресу водія (так, журналісти також люди і емоції іноді беруть гору над раціо), я все ж спромігся вмовити людей на паркінгу допомогти мені наздогнати автобус. Автобус ми так і не наздогнали, однак ті люди, за що я їм неймовірно вдячний – навіть забув записати контакти – завезли мене аж на головний вокзал Кракова, хоча мали зовсім інший напрям руху і заїздити до міста не мали ні наміру, ні потреби. І ось воно – діалог і міжнародна співпраця. Працівниця бюро подорожей на Краківському вокзалі, вислухавши мою історію, а мав я надто мало інформації про автобус, яким їхав, за короткий час знайшла контакти представника фірми. За це я також їй безмежно вдячний. Багато писати – мало читати, як то кажуть. Врешті мені вдалося додзвонитися до Ополя і попросити організаторів Форуму, який на той час вже розпочався, зустріти з автобуса мої речі. На час мого приїзду до готелю, куди я добрався потягом, вони вже чекали на мене в номері.
Таким чином я встиг щойно на завершення зустрічі в Публічному загальноосвітньому ліцеї №2. Після зустрічі учасники Форуму щиро дивувалися такому щасливому розв’язанню проблеми. Щиро кажучи, потім я й сам дивувався і вже сміявся з тих моментів, які ще кілька годин тому реально були причиною відчаю.
І все ж – це досвід і наука на майбутнє.
Вечірнє Ополє накривало туманом. Над рікою, що тече центром міста, висіла імла. В ній зникали люди, які час від часу переходили ріку залізним мостом. Почали з’являтися фотографи, що намагалися вхопити той найкращий, і можливо, найуспішніший у житті, єдиний кадр.
Наступного ранку туман не розсіявся. Що додало місту іншої оздоби. Важко було втриматися від спокуси походити з апаратом, але автобус уже чекав, аби везти учасників форуму до Бжеґу. Там, у Замку П’ястів Шльонскіх, мала відбутися літературна баталія. Цікаво називається та подія. Турнір Одного Вірша. У рамках Наїзду поетів. Мені, правда, більше пасує слово Навала. Колись, кажуть господарі імпрези, як і на всі інші замки тогочасної Європи часто нападали ворожі армії. Наїздили кіньми татари, тевтонці, ще ціла хмара інших наїзників. Залишаючи по собі смерті і пустку з руїною. Навалювалися як важка брила. Тепер замок не руйнується, але данину тим часам бодай у назві залишили.
На Турнір учні довколишніх навчальних закладів, а було тих учнів тридцятеро, готували по два вірші. Запрошували їх до читання цитатами з творів майстрів слова, а поміж тим самі ж учні співали літературні пісні. Цікаві та нестандартні були їхні поезії. Нестандартні як на такий молодий вік. Поважні. Самозаглиблені. Спроба подивитися на себе самого. А не на власне відображення в дзеркалі. Емоції, переживання, підтримка. Після всього журі зосередилося над тими творами. Кожен для себе визначив фаворитів. Багато хто – одних і тих самих. Іноді думки розходилися – сам вірш був цікавий, але поданий доволі сухо, рівно, без емоцій. А іноді журі додавало балів за презентацію вірша, нехай навіть слабшого за рівнем. Врешті, здається, відзначили всіх. Дипломами, відзнаками, а також сертифікатами на купівлю книжок.
Увечері відбувся концерт поетичний за участі авторів, що приїхали на Форум. Вразили кілька моментів. Наприклад, я дізнався про те, що існує така етнічна група сербо-лужицька, яка має свою мову, культуру, але не має своєї країни. Репрезентував їх поет з Німеччини Бенедикт Дирліх. А ще в Замку читали польську поезію китайською мовою. Переклав вірш один зі студентів з Кракова. Під час Міжнародної Галіційської Літературної Осені я чув виступи в’єтнамського поета Лям Кванг Ми, який співає власні вірші в’єтнамською. Організатор та ідейний натхненник Форуму Януш Вуйчік казав, що китайська ще в стінах Замку П’ястів Шльонскіх до цього року не звучала. Маю надію, якогось року там зазвучить і в’єтнамська. Просто це треба чути.
Чути і не бачити – це щось особливе. Можна собі трохи уявити. Замкнувши очі. Саме так хотілося слухати співу незрячої співачки, яка акомпанувала собі на роялі, Мар’ї Рушецкєй. Прекрасний голос, жартівливі і сумні пісні. Але ми одного разу можемо відкрити очі і все зміниться. Таким людям, як Мар’я Рушецка, цієї радості пережити, на жаль, не вдасться. Однак, відкривши очі, не завжди можеш відкрити душу. І тут, здається, ми, зрячі, суттєво програємо тим, хто бачить цей світ інакше.
Наступний день для більшості був днем від’їзду додому. Однак перед тим ми ще відвідали Музей польської пісні. Не переповідатиму всього, бо це треба бодай один раз побачити. Десь серед платівок дома я маю одну з написом Ополє-75. Тепер я побував там, у серці цієї платівки. А ще був здивований, коли на запитання до працівниці Музею про те, чи можна прослухати на старому програвачі платівку з піснями Едварда Стахури, жінка ствердно відповіла, увімкнула апарат, який, підозрюю, старший за мене, і він видав мені зі свого динаміка звуки слів, читаних мною колись ще під час навчання в університеті, коли я познайомився вперше з польською сучасною поезією – Стахура, Посвятовська, СДМ, Будзинська, Белльон…
До речі, наступного року, обіцяв президент Ополя, у місті буде вісім великих концертів на різних локаціях, навіть на даху однієї зі споруд. Музика різних стилів та різних історичних епох, від Середньовіччя починаючи. По концерту на кожне століття. Треба їхати…”
Фото: Володимир Гарматюк
