Портрет Станіслава Потоцького (Фото з колекції Музею Кресів у Любачеві)

Станіслав Потоцький гербу Пілява (1659-1683), галицький староста, ротмістр і полковник коронний, син краківського каштеляна, великого коронного гетьмана Анджея. Був рідним братом Юзефа Потоцького (1673-1751), пізніше великого коронного гетьмана. Від імені Станіслава походить назва міста Станіславова (з 1962 року Івано-Франківськ), заснованого 1662 року його батьком Анджеєм на землях села Заболотів.

Турецька навала 1672 року, падіння кам’янецької фортеці та вторгнення ворога вглиб Поділля, схилили батьків до того, аби вислати Станіслава до Кракова, де він закінчив навчання у гімназії Новодворського, а потім у славній Краківській академії. Після навчання, як і тодішню магнатську молодь, його вислали за кордон навчатися манер та потрібних знань. Свою мандрівку до святих місць відбував під опікою о. Станіслава Ковальського, вармінського каноніка, відвідавши практично всі європейські столиці.

З 1679 року перебував в Італії, а на початку 1680 взяв участь в костельних урочистостях у Римі, організованих папою Іннокентієм XI, від якого отримав мощі Св. Вінцента. На кораблі, яким він подорожував додому, під час переправи через ріку, під Брюсселем, вибухнув порох. Станіслав уцілів. Від вибуху загинула більшість команди корабля. Ця пригода наробила багато галасу, а те, що він за таких обставин вижив, було настільки дивним, що цей факт пояснювали чудом і присутністю на кораблі мощей Св. Вінцента. Привезені мощі Станіслав передав до костелу Пресвятої Діви Марії, Св. Анджея і Станіслава в Станіславові.

Домініканець о. Садок Баронч у виданій 1858 року книжці „Пам’ятки міста Станіславова” написав, що дар папи був „ніби пророцтвом, що і сам Станіслав невдовзі свої кров і життя обороні віри християнської присвятить”.

Станіслав Потоцький, XVIII ст., автор невідомий (Фото з колекції Палацу-музею в Віланові)

Заможна родина Потоцьких, яка, за легендами, мала б сягати XII століття і пишатися шляхетством і гербом Пілява, наданим Болеславом Кривоустим, стояла біля витоків історії Станіславова. Потоцькі в XVII столітті володіли великими маєтками на Червінській землі, разом з тим, посідаючи численні високі цивільні та військові посади в Речі Посполитій.

Однією з найважливіших сфер політичної діяльності в давній Речі Посполитій була участь в засіданнях Сейму. Оскільки отримання на сеймику повноважень посла до Сейму було важливим етапом кар’єри, всі знані в державі роди старалися надсилати своїх представників на такі посади. Від початків XVII століття значення роду Потоцьких у Польщі почало систематично зростати, тож не може дивувати той факт, що все більше Потоцьких з’являлося серед активних членів посольської палати. Що цікаво, якщо за все XVI століття упорядникам списку коронних послів вдалося встановити тільки шість представників цього роду, то в часи правління Владислава IV (1632-1648), за даними історика Яна Дзєнґєлєвського, їх було вже сім, а на сейми часів Яна Казимира (1648-1668) делегувалося вже тринадцять Потоцьких.

Важливу політичну роль відігравали Потоцькі й в другій половині XVII століття, значними були їхні родові прагнення. Тож не дивує їхня активна участь в публічному житті країни – як на місцевому рівні (тобто, на земських сеймиках), так і загальнодержавному. Багато Потоцьких знаходимо серед послів і в часи Яна ІІІ. Десятеро з них виконували функції послів у 1676-1695 роках, під час чергових дванадцяти сеймів. Вочевидь, делегували їх сеймики зі східної Малопольщі, тобто, з тих теренів, де вони мали маєтки, були землевласниками й могли вести активну політичну діяльність, яка була напевно обов’язковою, а іноді могла залежати від завдань, які ставив король. Однак, найважливішим було те, що добрі стосунки з королем безсумнівно полегшували родинні кар’єри.

Битва під Віднем, автор Мартин Альтомонте (Фото з колекції Львівської національної галереї мистецтв)

Повернувшись на рідні землі, публічну кар’єру розпочав і молодий Потоцький, посівши галицьке старостівство і виконуючи функції посла на сейми в 1681 і 1683 роках. На цьому останньому він став свідком успішного альянсу Речі Посполитої Обох Народів з австрійським цісарем Леопольдом І, наслідком якого був похід поляків на Дунай. У ньому взяв участь і наш молодий лицар, маючи при собі двох досвідчених вояків – нурського мечника Яна Поніковського й ротмістра Станіслава Порадовського.

2 VIII 1683 року Станіслав на чолі панцерної хоругви прибув до Кракова, звідки в складі кавалерійської групи Міколая Сенявського вирушив під Відень. 12 IX під час Віденської битви він боровся на лівому флангу польських військ, командуючи кавалерійським полком свого відсутнього батька. Під час пробного кавалерійського штурму між Потцляйнсдорфом і Дорнбахом він загинув, за родинною легендою, кинувшись на допомогу своєму стриєві Феліксові. Близько 14 години польські хоругви почали наступ, який тривав кілька годин, завершившись проривом турецької оборони. У бою загинув Станіслав Потоцький, чию смерть так описав королевич Якуб Собеський: „Галицький пан староста рвонув з молодечим і шляхетним запалом навздогін туркам, але коли турки знову повернули, він ніким не прикритий, героїчно загинув…”.

Його смерть покрила військо глибоким жалем, а передусім самого короля, який не міг приховати „великого смутку”. Знайдене товаришами по зброї тіло убитого, яке заледве вдалося відшукати, забальзамували й відправили до батька, аби поховати у родинній гробниці. Тіло поховали в колегіаті Станіславова, де 1777 року Потоцькі встановили своїм коштом пам’ятну таблицю на його честь (вона не збереглася).

Меморіальна дошка в честь смерті Станіслава Потоцького, автор Роман Захарій, 1933 р.
(Фото з колекції автора)

Натомість його серце і внутрішні органи поховано в костелі оо. францисканців у Відні, під спеціальною надгробною плитою, де вони перебувають досі. На таблиці читаємо зокрема: „…дай Відню славу Божу, найяснішому польському королю подяку, а подвиги поляків навіки прославляй”.

12 IX 1883 року міська влада Станіславова встановила на зовнішній стіні колегіати пам’ятну таблицю на вшанування смерті Потоцького. Особливо урочисто відзначали 1933 року 250 річницю перемоги під Віднем. Головні урочистості відбулися у Кракові, а на колегіаті в Станіславові встановлено відновлену таблицю, яка збереглася до сьогодні.

Текст: Петро Гарвилишин
З польської переклав: Володимир Гарматюк

Партнери

Співпраця

Медіапартнери

Kancelaria Prezesa Rady Ministrów

Проєкт підтримує Канцелярія голови Ради міністрів Республіки Польща в рамках конкурсу полонія та поляки за кордоном 2021

Fundacją Wolność i Demokracja

Проєкт „Професійні медіа в Україні 2021-2022” реалізує Фонд „Свобода та демократія”


Матеріал містить лише погляди автора/ів і не може бути прирівняний до офіційної позиції Канцелярії голови Ради міністрів Республіки Польща

Up