Олександр Квасниця (Фото: Данутою Стефанко)
З перших днів повномасштабної російсько-української війни Мальтійська служба допомоги в Івано-Франківську доєдналася до допомоги Україні, яка бореться. Волонтери зокрема передають гуманітарну допомогу переселенцям, підтримують також військових. Про актуальну діяльність та її окремі напрямки розповів волонтер служби Олександр Квасниця у розмові з Данутою Стефанко з радіо CKPiDE.
Розкажи, будь ласка, про Вашу діяльність, як змінилася ця діяльність після початку повномасштабної війни?
Я не можу сказати, що наша діяльність змінилася. У нас було передчуття, що буде війна, тож ми дуже сильно підготувалися. Ми почали активно працювати у кількох напрямках. Першим напрямком була перша медична допомога. Біля ратуші в Івано-Франківську ми встановили великий намет, де у перші дні повномасштабної війни тричі на день відбувалися курси надавання першої медичної допомоги.
Також біля ратуші ми поставили великий намет з двома польовими кухнями, де готували їжу для місцевої територіальної оборони та згромаджували харчові продукти, які були потрібні для приготування їжі.
Зразу після початку війни ми також вирішили, що мусимо допомогти тим людям, які стали біженцями через цю ситуацію, тож на кордоні в Краківці ми встановили польову кухню та постійно готували там їжу, цілодобово. Від нас поїхала восьмиособова група, ми видавали їжу. Впоралися з цим дуже швидко, бо за 3 години після нашого приїзду був вже гарячий чай і це було дійсно дуже потрібне, бо на піку черги сягали 15 кілометрів. Це були самі мами з дітьми, тож постійно був плач, холодно. У ночі температура сягала до мінус 7 градусів. Протягом двох тижнів ми мали там чергування. Пізніше ми готували вже не щоденно, а зараз кухня законсервована, ми чекаємо на розвиток ситуації. Якщо прийдеться, то будемо ще готувати.
Волонтери Мальтійської служби з допомогою в Краківці (Фото: Архів Мальтійської служби допомоги)
Ще один напрямок нашої діяльності – ми маємо великий склад біля міста й отримуємо допомогу від наших партнерів, як з Польщі, так і інших країн Європи. Сортуємо цю допомогу й стараємося передавати на передову речі необхідні для військових і переселенців.
Чи багато людей хоче допомагати?
Охочих багато, але ми маємо свою мережу волонтерів Мальтійської служби, які в нас виховувалися. Особисто я маю зараз 30 років, я прийшов у Мальтійську службу, коли мав 12 років. Так що більше ніж пів життя тут ангажуюся, я вже навчений, знаю, що маю робити, ніхто не мусить мені казати що і як. Тож кожен знає своє місце і кожен працює.
Як люди реагують на Вашу допомогу?
Люди дуже добре реагують на нашу допомогу, тому що наша організація, скажу нескромно, дуже велика, дуже активно працює і знається на тому, що робить. Ми можемо якісно надати добру допомогу. Передаємо також польові кухні на передову, навчаємо людей, які будуть працювати на цих польових кухнях, здобуваємо спеціалістичні речі, яких потребують наші військові на передовій. Ми знаємо, що робимо і, як на мене, робимо це добре.
Волонтери Мальтійської служби з допомогою в Івано-Франківську (Фото: Архів Мальтійської служби допомоги)
До яких місцевостей потрапляє ця допомога і які є потреби?
Якраз того, куди ми доставляємо допомогу я б не коментував, а потреби завжди такі самі. Завжди потрібні автомобілі, завжди потрібні турнікети, генератори електроенергії, лампочки, павербанки, мобільні телефони, рації, різні такі речі. Це завжди було потрібне і буде потрібне. Мої знайомі, не з Мальтійської служби, збирали гроші на автомобіль. Вислали цю машину на передову, а за два дні отримали фото, що цієї машини вже немає, але свою роботу вона зробила, бо нею було перевезено людей з-під обстрілів.
Які перспективи? Ви й надалі плануєте допомагати біженцям, військовим, тобто цей сам напрямок діяльності?
Усе, що ми робимо тільки розвивається. Ми думаємо, що можемо робити далі, як оптимізувати нашу роботу, тобто я б сказав, що це не припиняється, а розвивається ще більше, ми відкриваємо нові напрямки діяльності й працюємо.
Чому люди хочуть допомагати? Що особисто Тебе мотивує?
Особисто мене мотивує те, що я можу бути частиною цієї допомоги. Я працюю вчителем, до війська нас поки що не беруть, але я не можу стояти осторонь того, що відбувається в нашій країні. Тож активно працюю, а це дає мені відчуття такої сатисфакції, що я не сиджу на місці, щось роблю і теж причиняюсь до нашої перемоги. Думаю, що кожен хоче допомогти, щоб Україна якомога швидше перемогла.
Дуже дякую за цю розмову.
